Шарлотта. Бачте, пане: то невелика втіха, коли тебе з розуму зводять. Я бідна селянка, але я дівчина чесна і волію ліпше вмерти, аніж заплямувати мою добру славу.

Дон Жуан. Невже ж то я маю таку негідну душу, що можу одурити таку дівчину, як ви? Та невже ж то я такий підлий, щоб звести вас з розуму і збезчестити? Ні, ні, сумління мені цього не дозволить!.. Я кохаю вас, Шарлотто, кохаю віддано і чесно; і, щоб переконати вас, що це правда, скажу вам, що я не маю іншого бажання, як одружитися з вами. Хочете мати ще переконливіший доказ? Я ладен одружитися з вами, коли ви того схочете. Ось мій слуга, нехай він буде свідком обіцянки, що я її вам зараз даю.

Сганарель. Атож, атож, не бійтеся! Він одружиться з вами, скільки ви захочете.

Дон Жуан. Ах, Шарлотто, я бачу добре, що ви мене ще не знаєте! Ви мені завдаєте великої образи, рівняючи мене до інших; якщо на світі й є пройдисвіти, котрі тільки те й роблять, що зводять чесних дівчат, то мене ви повинні виключити з їхнього числа і не брати під сумнів щирість моїх слів… До того ж і краса ваша може служити вам запорукою в усьому. Коли дівчина має таку вроду, як ви, їй нема чого боятися; вірте мені, ви зовсім не схожі на таку особу, яку можна було б звести з розуму; а щодо мене, то, присягаюсь вам, я залюбки тисячу разів проколов би собі серце, якби хоч на мить у мене майнула думка вас зрадити.

Шарлотта. Боже мій! Не знаю, правду ви кажете чи неправду, але хоч-не-хоч вам віриш.

Дон Жуан. Якщо ви мені повірите, ви тільки віддасте мені належне, і я ще раз обіцяю вам вірність. Ви не відмовите мені? Ви згодитесь стати моєю дружиною?

Шарлотта. Так, аби тільки моя тітка не перечила.

Дон Жуан. Ну, то дайте ж мені вашу ручку, Шарлотто, коли на те є ваша згода.

Шарлотта. Тільки прошу вас, папочку, ви ж на мене туману не наводьте, не обманюйте мене! А ні, то все це на вашій совісті тяжітиме; самі ж ви бачите, яка я довірлива…

Дон Жуан. Як?! Ви все ще берете під сумнів мою щирість! Хочете, я складу найстрашніші присяги? Хай небо…

Шарлотта. Боженьку мій, та не присягайтеся! Я ж вам вірю.

Дон Жуан. То поцілуйте мене хоч разочок на знак вашої згоди.

Шарлотта. Ой паночку, підождіть-бо, прошу я вас, поки ми з вами поберемося! А потім я цілуватиму вас, скільки ви забажаєте.

Дон Жуан. Ну, гаразд, чарівна Шарлотто, я бажаю всього того, чого бажаєте ви… Дайте мені тільки вашу ручку і дозвольте тисячею поцілунків виявити вам той радісний захват, що охоплює мене…

П’єро(штовхаючи Дон Жуана, що цілує руку Шарлотті). Помалу, помалу, пане!.. А відступіться-но трохи набік, коли ласка ваша… Та й дуже ж ви, нівроку вам, розпалилися! Глядіть, щоб часом не добули остуди.

Дон Жуан(щосили відпихаючи П’єро). Це що за нахаба?

П’єро(стаючи між Дон Жуаном та Шарлоттою), Сказано вам: забирайтеся геть! Нічого тут горнутися до наших наречених!

Дон Жуан(знову відпихаючи П’єро). Ах! Чого це він здіймає, галас?

П’єро. А, стонадцять чортів! Хіба ж можна так штовхати порядних людей?!

Шарлотта(хапаючи П’єро за руку). Не руш його, П’єро! Хай робить що хоче…

П’єро. Як то — не руш? Як то — хай робить що хоче? Та я не дозволю!..

Дон Жуан. Ого!

П’єро. Ах ти ж, гаспиде проклятий!.. Виходить, коли ви великий пан, то вам уже й можна зводити наших дівчат, та ще й перед самісіньким нашим носом?! Е, ні! Забирайтеся звідси та мастіть медом своїх…

Дон Жуан. Що таке?

П’єро. А таке…

Дон Жуан дає йому ляпаса!

Під три чорти! Не смієте мене бити!

Ще ляпас.

Ой!.. Бодай він запався!..

Ще ляпас.

А, нечиста сила!..

Ще ляпас.

Сто чортів! Бодай він крізь землю пішов!.. Не годиться так бити людей… Не так треба дякувати за те, що вас витягли з води й не дали вам потонути.

Шарлотта. П’єро, та не сердься-бо!

П’єро. Сердитимусь, та й квит! А ти поганка, гультяйка, коли дозволяєш, щоб халявки коло тебе смалили!

Шарлотта. Ох, П’єро, це зовсім не те, що ти гадаєш! Цей пан хоче зі мною одружитися, і тобі нема чого лютувати, аж із шкури вилазити.

П’єро. Овва! Чому б то й ні! Адже ж ти заручена зі мною!

Шарлотта. Ну то що? Коли ти мене любиш, П’єро, ти повинен радіти, що я стану вельможна пані.