Сганарель. Признатися, пане, дивуюся я на вас. Ще не отямилися ми після тієї смертельної небезпеки, а ви, замість того щоб скласти небові дяку за ласку, що воно її нам вчинило, знову намагаєтеся стягти на себе його гнів вашими повсякчасними фантазіями, та вашими любуваннями, та милу…

Дон Жуан свариться на нього.

Та годі-бо вам, шахраю ви неприторенний, ви й самі не тямите, що базікаєте, а господар ваш тямить, що він робить. Ходімо!

Дон Жуан(помітивши Шарлотту). От тобі й на! Звідки взялася ще й ця селяночка, Сганарелю? Чи бачив ти коли таку красуню? І чи не здається тобі, скажи-но мені, що ця аж ніяк не гірша за ту першу?

Сганарель. А звісно. (Набік). Наша пісня гарна й нова, починаймо її знову…

Дон Жуан(до Шарлотти). Якому щасливому випадкові маю я дякувати, красуне, за таку приємну зустріч? Як?! Та невже ж отут, у сільській місцевості, серед цих дерев та скель, можна раптом натрапити на таке чарівне створіння, як ви?

Шарлотта. Як бачите, пане.

Дон Жуан. Ви з цього села?

Шарлотта. Так, пане.

Дон Жуан. Ви тут і живете?

Шарлотта. Так, пане.

Дон Жуан. А ваше ім’я?

Шарлотта. Шарлотта, до ваших послуг.

Дон Жуан. Ах, яка вродлива! А очі, очі!.. Так і проймають!..

Шарлотта. Ой паночку! Ой, як же мені соромно!..

Дон Жуан. О, не треба соромитись, адже вам кажуть тільки правду! Сганарелю, ну, що… Чи бачив хто коли таку красу? Поверніться трошки, прошу вас. Ах, яка чудова талія! Підведіть трошечки голівку, будьте такі ласкаві. Ах, яке чарівне личко! Розкрийте ваші очі… Ширше, ширше! Ах, які ж вони прекрасні! Дозвольте мені глянути на ваші зубки. Ах, вони створені для кохання! І які спокусливі ці уста!.. Я в захваті! Ніколи ще не бачив я такої привабливої особи…

Шарлотта. Пане, ви дуже ласкаві, та тільки чи не глузуєте ви з мене…

Дон Жуан. Чи ж можу я з вас глузувати? Боже мене борони! Я надто вас кохаю і кажу від щирого серця.

Шарлотта. Красненько вам дякую, коли так.

Дон Жуан. Немає за що, я не заслуговую вашої подяки; за все, що я кажу, ви маєте дякувати не мені, а єдино тільки вашій чудовій вроді.

Шарлотта. Пане, все це надто хороше сказано задля мене, а мені й розуму не вистачить, щоб відповісти вам як слід.

Дон Жуан. Сганарелю, поглянь на її ручки…

Шарлотта. Та годі-бо вам, пане, вони чорні, як не знати що!

Дон Жуан. Ах! Та хіба ж можна таке казати? Ці ж ручки найкращі. в світі! Дозвольте мені їх поцілувати, прошу вас.

Шарлотта. Ой паночку, то для мене забагато честі! Коли б я була знала про те раніше, я б їх хоч у висівках помила.

Дон Жуан. Так-так… А скажіть-но мені, чарівна Шарлотто, ви, звичайно, ще не одружені?

Шарлотта. Ні, пане, але скоро віддамся за П’єро, сина нашої сусідки Сімонетти.

Дон Жуан. Як?.. Щоб отака дівчина, як ви, та віддалася б за простого селянина?! Ні, ні! Це означало б — споганити таку чудову красу… Вас народжено не для животіння в якомусь нікчемному селі! Ви гідні, безперечно, кращої долі, і небо, якому це добре відоме, саме й привело мене сюди для того, щоб я став на заваді цьому шлюбові і віддав належне вашим принадам; адже ж я, чарівна Шарлотто, кохаю вас від щирого серця, і лише від вас самої залежатиме, щоб я вирвав вас з цієї злиденної місцевості і дав вам становище, на яке ви цілком заслуговуєте. Моє кохання надто раптове, не заперечую; але… нічого не вдієш! Це полонила мене ваша чудова врода, Шарлотто; адже за чверть години вас можна покохати так, як іншої не покохав би й за півроку.

Шарлотта. Їй-право, пане, я й сама не знаю, що маю робити, коли ви отаке говорите… Аж серцю любо слухати ваші солодкі речі, і я з дорогою душею повірила б кожнісінькому вашому слову, але мені завжди казали, що панам ніколи вірити не можна і що всі ви, пишні вельможі, — баламути; мовляв, у всіх у вас одна думка в толові: як би звести з розуму яке дівчатко.

Дон Жуан. Я не з таких людей.

Сганарель(набік). Ще б пак!