«Мабуть, я божеволію… Не треба було стільки казок про драконів читати.» — подумала дівчинка.

Раптом вона щось пригадала, кинулася до ковдри і стала її дуже ретельно оглядати. Стоп! Ось вона — кругленька пропалена дірочка. Значить, з головою все гаразд. Тоді де ж цей розбишака?

Дана зазирнула під ліжко, під стіл. Вона обповзала на колінах всю кімнату. Та марно — дракона в кімнаті ніби й не було. Тоді дівчинка вийшла до передпокою і відчула виразний запах диму. Здається, він ширився із кімнати батьків. Дана помчала туди. І що ж вона побачила? Це мале чудовисько, яке ще вчора ледве трималося на ногах, тепер пурхало по кімнаті, як той горобець, ще й плювалося вогнем на всі боки. І хоч полум’я було зовсім маленьке, у кімнаті вже тліли фіранка і ковдра на ліжку. Дана кинулася гасити вогонь.

— Припини! — закричала вона. — Негайно припини! Ти ж так спалиш увесь дім!

Але малий підлетів ще вище, і Дана ніяк не могла його впіймати. Нарешті, знесилившись, вона сіла на ліжко та гірко заплакала. Дівчинка була в розпачі. Як пояснити батькам все, що трапилося? Що робити з драконом — адже він, напевне, буде рости, а разом з ним і його бешкети зростатимуть? Раптом Дана відчула, як щось гепнулось поряд з нею на ліжко. Вона підвела очі — дракончик, воркочучи, мов кіт, заповз їй на коліна. Дівчинка всміхнулася крізь сльози, взяла малого на руки і понесла до кухні.

— Здається, ти трошки мене розумієш. Тому домовмося, — промовила Дана, посадивши малюка на стіл, — не плюватися вогнем. Добре? І літати обережно, бо ти всі люстри позбиваєш. Згода?

Дракон, звичайно, мовчав, але погляд його блискучих очей здався Дані дуже розумним. До речі, малий самостійно наминав ковбасу, і взагалі — виглядало, що він трішки підріс.

— Нічого собі, якщо ти ростимеш не днями, а годинами, що ж тоді мені з тобою робити?

Дана в роздумах міряла кроками кухню. Що ж робити? До кого звернутися по допомогу? Адже спеціалістів-драконознавців серед Даниних знайомих не було. Але ж у неї є двоюрідний брат, який працює у міському зоопарку! Можливо, він зможе чимось допомогти?

— А ходи-но сюди, — Дана взяла малюка на руки. — Я познайомлю тебе з одним чудовим дядечком. Тільки давай знову домовимося, ти сидітимеш у сумці тихо наче мишка.

Дракончик нічого не відповів, тільки блимнув темними очима й муркнув щось незрозуміле.

Дана вийшла на вулицю, обережно притримуючи велику сумку, яка висіла в неї на плечі. Роззирнулась навсібіч. Дані здавалося, що люди тільки-но подивляться на неї, відразу зрозуміють, що в сумці дракон.

Не встигла дівчинка відійти на кілька метрів від під’їзду, як раптом хтось її покликав.

— Дано, зачекай!

Здригнувшись від несподіванки, вона озирнулася. На дитячому майданчику під червоним з білими цятками грибком стояв Сергій. Дана відвернулася і швиденько попрямувала геть. Хлопець наздогнав її.

— Чому ти до школи не прийшла? — Сергій намагався йти поруч.

— А тобі що до цього? — насупилася Дана. — Сам ти чого не в школі?

— Навіщо ти так? — Сергій зупинився. — Я хвилювався, думав, що ти захворіла. Я утік з уроків.

Дана теж зупинилася. Ну ось, стоїть він перед нею — довготелесий, худючий, незграбний, окуляри на носі поправляє. Відмінник…

— Втік?! Не може бути! — глузливо здивувалася Дана. — У мене справи, розумієш? Мені треба йти, Сергію.

— Можна я тебе проведу? Он у тебе сумка яка велика. Давай допоможу, — і хлопець простягнув руку до сумки. Але Дана відскочила в бік так прудко, що він аж злякався.

— Ти чого? Я ж тільки допомогти тобі хочу.

— Мені не треба допомагати, я сама, — Дана сховала сумку за спину. — Ти, Сергієчку, йди додому, а я увечері тобі зателефоную.

Хлопець геть розгубився від такої несподіваної ласки.

— Зателефонуєш, чесно? — промовив він.

— Так, так! — Дана вже раділа, що нарешті вдалося відчепитися від Сергія, коли із сумки недоречно пролунав драконячий крик, та ще й так різко і пронизливо, що, здалося, його було чутно навіть на сусідній вулиці. Дівчинка завмерла.

— Що це? — здивовано озирнувся Сергій.

— Де? — Дана почала тихенько задкувати. Найбільшим її бажанням зараз було втекти від цього причепи на край світу. Але дівчинка занадто добре знала — варто їй побігти, Сергія тоді вже напевне не спекаєшся.

— Цей звук… Ти чула?

І тут дракон загорлав знову.

— Це з твоєї сумки! — заволав Сергій. — Може, це щось небезпечне! Дай-но її мені!

Дана відскочила на кілька кроків. Дракон знову закричав.

— А, ти про цей звук? — Дана вдавано засміялась. — Це ж мій мобільний. Дуже модний рингтон — «Крик дракона» називається. Ти що, не чув ніколи?

— Ні, — Сергій знизав плечима. — А чому ж ти не відповідаєш?

Дана витягла телефон з кишені.

— Ну от, пропустила дзвінок через тебе. Причепився, як реп’ях. Іди, куди ішов! От зануда.