— Чому ж Гандальф так зволікає? — дивувався Пін. Гандальф не звертав на них уваги. Він сидів, схиливши голову, чи то у відчаї, чи то напружено замислившись. Смутне виття вовків почулося знову. Кола на воді все поширювалися, підбиралися ближче і кілька разів уже накочували на берег.

Зненацька маг підскочив з гучним сміхом, примусивши всіх здригнутися:

— Зрозумів! Зрозумів! Ну ясна річ! Надзвичайно просто, як і будь-яка загадка, коли дізнаєшся про розгадку!

Підібравши палицю, Гандальф став під стіною й дзвінко крикнув: «Меллон!» Зірка коротко спалахнула й згасла. На стіні безшумно проявилися обриси величезних воріт, хоча до того не було ані щілини, ані дірочки. Повільно розділилися вони посередині й стали відчинятися назовні, п'ядь за п'яддю, доки обидві стулки не торкнулися скелі. У отворі з'явилися сходинки, які круто ішли нагору, у темряву густішу, ніж ніч. Вражені Хранителі дивилися на це, широко розплющивши очі.

— Я усе ж таки помилявся, — пояснив Гандальф, — і Гімлі теж. 3 нас один Меррі намацав вірний шлях: таємне слово було видно — в напису на арці! Перекласти його слід було так: «Скажи слово «друг» і увійдеш». Промовляєш це слово ельфійською, і ворота відчиняються! Зовсім просто. Надто просто для знавця заклинань у наш неспокійний час. Ті дні були щасливішими… Ну, а тепер підемо! [326]

Гандальф переступив поріг і торкнувся першої сходинки. Але в цей момент події звалилися на них лавиною. Хтось ухопив Фродо за кісточку; він із зойком упав. — Поні Білл перелякано заіржав, крутнув хвостом, рвонувся геть берегом озера і миттєво щез у темряві. Сем кинувся за ним, але, почувши крик Фродо, повернувся, плачучи й лаючись. Інші, обернувшись, завмерли: вода в озері кипіла, наче від південного кінця його пливла ціла армія змій.

З води висунулося, звиваючись, довге щупальце, сяюче блідо-зеленим світлом, — це воно вхопило Фродо чіпкими пальцями за ногу й тягло до води. Сем, упавши на коліна, хлиснув щупальце своїм кинджалом.

Пальці розчепилися, Сем потягнув Фродо у ворота, кличучи всіх на допомогу. З води простягайся інші щупальця, не менше двадцяти. Темна вода клекотіла, курилася смердючою парою.

— Усі до воріт! Нагору сходами! Мерщій! — крикнув Гандальф, і Хранителі, оговтавшись від заціпеніння, яке скувало всіх, крім Сема, поспішили слідом за магом увійти у ворота.

І дуже своєчасно. Сем і Фродо ледве здолали кілька сходинок, а Гандальф лише почав підніматися, коли чіпкі щупальця перетнули вузьку смужку берега й заходилися лазити по стінах та воротах. Одна така «змія» полізла через поріг, поблискуючи в світлі зірок. Гандальф зупинився й обернувся. Можливо, він підбирав слово, щоб закрити ворота, але воно не знадобилося: велика кількість кінцівок, звиваючись, схопилася за стулки воріт і з жахливою силою зачинила їх. Стулки з гуркотом зійшлися, розбудивши луну, і світло зникло. Крізь камінь доносилися глухі удари й тріск.

Сем, чіпляючись за руку Фродо, сповз на сходинку в чорній темряві.

— Бідний, бідний Білл! — промовив він придушеним голосом. — Бідолашний… Вовки, змії!.. Змії для нього — це вже занадто. Але мені довелося обирати, пане. Я повинен був іти з вами!

Вони почули, як Гандальф спустився назад до дверей і вдарив по них патерицею. Каміння загуло, сходи задрижали, але ворота не піддалися.

— Кепська справа! — сказав маг. — Шляху назад ми вже не маємо. Залишається лише знайти вихід — по той бік гір. Судячи із звуків, зовні накидали валунів, а дерева [327] вирвали з коренем і ними заклинили ворота. Шкода — красиві були дерева, росли так довго…

— Я відчував, що: поруч є щось жахливе, з моменту, як ступив ногою у воду, — промовив Фродо. — Але хто це був чи були?

— Не знаю. Та всі ці щупальця прямували до однієї мети. Якась тварюка прокралася, а може, її вигнали з темних підгірних вод. Там, у проваллях землі, мешкають істоти більш давні й бридкі, ніж орки…

Про те, що ця тварюка, хто б вона не була, з усього загону потяглася за Фродо, Гандальф пригадувати не став.

Боромир тихо пробурмотів кілька слів, але кам'яні склепіння посилили звук до хрипкого шепоту, і всі почули:

— Провалля землі! І туди ми прямуємо, хоча я проти… Хто поведе нас тепер у цій мертвій темряві?

— Я поведу, — сказав Гандальф, — і Гімлі мені допоможе. Стежте за моєю патерицею!

Маг високо здійняв патерицю — на її кінці зайнялося слабке світло — і покрокував крутими сходами. Широкі сходи добре збереглися, рівно дві сотні сходинок; вони перейшли у склепистий коридор з рівною підлогою.

— Давайте присядемо тут, на площадці, і поїмо, якщо вже їдальні немає! — запропонував Фродо. Він уже оговтався від перенесеного переляку й тепер відчував страшенний голод.

Пропозицію було схвалено всіма. Присіли на верхніх сходинках, ледь розрізняючи неясні постаті друзів у напівтемряві; після їжі Гандальф дав кожному втретє по ковтку рівевделльського питва.

— Боюсь, мирувару надовго не вистачить, — сказав він, — але Після сьогоднішніх подій без нього не обійтися. А доки дійдемо до виходу — якщо тільки нам дуже пощастить, — то й залишок увесь використаємо. Будьте обачні й з водою теж. У Морійських копальнях багато джерел та колодязів, але їх чіпати не можна. Нам може не випасти нагоди наповнити бурдюки й фляги, доки не спустимося до Маревої Долини.