Холодний вітер обтікав мандрівників, коли вони, обернувшись спиною до перевалу Багряного Рогу, стомлено попленталися униз по схилу. Карадрас мав торжествувати: він переміг.

Знову був вечір, і мутне світло швидко згасало, коли вони зупинились на ночівлю. Усі дуже втомилися. Гори ледве проглядали крізь морок, що швидко густішав; дув холодний вітер. Гандальф наділив усіх ще по ковтку рівенделлського питва; коли поїли, він скликав нараду.

— Певна річ, йти далі цієї ночі ми не можемо, — сказав він. — Штурм Багряного Рогу дістався нам нелегко, й треба трохи відпочити.

— А куди ми підемо потім? — спитав Фродо.

— Шлях наш, як і раніше, перед нами, мета не досягнута. Вибір один: йти вперед — або повернутися до Рівенделлу.

Обличчя Піна помітно посвітлішало при згадці про Рівенделл, вони з Меррі обмінялися радісними поглядами. Але Арагорн і Боромир залишились незворушними, а Фродо спохмурнів.

— Я хотів би повернутися туди, — промовив він. — Але ж це соромно — повертатися без бою, якщо тільки ми не вичерпали вже усі шляхи!

— Ти маєш рацію, Фродо. Повернутися — означає визнати поразку, а далі чекати краху — повного та остаточного. Якщо ми зараз повернемося до Рівенделлу, Перстень там і залишиться — повторити вилазку нам не вдасться. Рано чи пізно Рівенделл опиниться в облозі й після недовгих гірких днів боротьби впаде. Примари Персня — жахливі супротивники, але вони — лише тінь тієї сили та жаху, якими наділить їх Перстень Влади, повернувшись до рук їхнього володаря!

— Тоді треба йти далі, якщо є куди, — зітхнув Фродо. [313]

Сем знову спохмурнів.

– Є один придатний шлях, — сказав Гандальф. — Я думав про нього з самого початку, ще коли ми готувались до походу; але дорога та малоприємна, і я не згадував про неї раніше: Арагорн був проти і хотів хоч би спробувати подолати перевал.

— Ну, якщо там гірше, ніж на Багряному Розі, то вже дійсно має бути моторошно, — сказав Меррі. — Але краще вже відразу дізнатися про все найгірше!

— Шлях цей веде до Морійських копалень, — сказав Гандальф. Гімлі стрепенувся, в очах його запалав вогник. Всіх інших при цьому імені охопив страх. Навіть для гобітів воно було овіяне легендарним жахом.

— Дорога до Морії є, - сказав Арагорн похмуро, — але чи знайдеться дорога з Морії?

— Зловісне ім'я, — сказав Боромир. — Не бачу необхідності йти туди. Якщо неможливо перейти гори, можна піти на південь, до Роханського проходу, де живе дружній народ — тобто так, як я йшов сюди. Можна ще перейти за Ізену, дістатися узбережжя, Лебенніну, а звідти — до Гондору, з моря.

— Під час твого походу на північ багато чого змінилося, Боромире. Хіба ти не чув про Сарумана? Мені ще доведеться зіткнутися з ним до кінця нашої історії. Але Перстень по можливості не повинен наближатися до Ізенгарду. Доки ми супроводжуємо Хранителя, Рохан для нас не існує. А щодо обхідного шляху — він неприйнятний за часом. Цілий рік пробиратися безлюдними, незаселеними землями — і навряд чи безпечними. За ними пильно стежать і Саурон, і Саруман. Прямуючи на північ, ти був у очах Ворога лише випадковою особою, його хвилював тільки Перстень. Але тепер ти належиш до Хранителів Персня, і бути тобі під одною загрозою з нами, поки не розпрощаємось. І з кожною милею, пройденою на південь під відкритим небом, небезпека зростатиме. Неприхована спроба перейти гори могла нам лише нашкодити. Якщо ми не зможемо сховатися і сховати свої сліди, надії на успіх мало. Тому я і раджу йти не через гори, не навколо гір, але під ними. У всякому разі, такого ходу Ворог чекає від нас в останню чергу.

— Ми не знаємо, чого він чекає, - сказав Боромир. — Може, він стежить за всіма дорогами, навіть малоймовірними. Тоді увійти у Морію те саме, що потрапити у пастку, [314] анітрохи не краще, ніж відкрито стукати у Чорний Замок. Морія — недобре ім'я…

— Про що ти кажеш! Порівнювати Морію з фортецею Саурона можна лише через незнання! — перервав його Гандальф. — 3 нас я один був у підземеллях Чорного Володаря, та й то у його тимчасовому й малому володінні, Дол-Гулдорі. Ті, хто входить у ворота Барад-Дура, не повертаються. Але я не повів би вас до Морії, якби не розраховував вийти. Туди могли проникнути орки, і це обернеться проти нас, згоден. Однак орки Імлистих Гір переважно були розсіяні й знищені в Битві П'яти військ. Орли бачили, як орки збираються знову, стягуються здалеку, але можна припустити, що до Морії вони ще не сунулися. Зате є якась надія зустріти гномів і самого Баліна, сина Фундіна, десь у підземних палатах їхніх пращурів. Потреба примушує нас іти саме так!

— Я піду з тобою, Гандальфе! — сказав Гімлі. — Піду й побачу чертоги Даріна, що б там на нас не чекало — якщо тільки ти зможеш знайти давно замкнені ворота.

— Добре, Гімлі! Радий це чути. Ми разом пошукаємо схований вхід і разом увійдемо. У томських лабіринтах гнома важче збити з пантелику, ніж ельфів, людей чи гобітів. Але я вже бував у Морії. Коли зник Траїн, син Трора, я довго розшукував його там, пройшов Морію наскрізь і, як бачите, живий!

– І я теж ходив туди одного разу, — сказав Арагорн тихо, — з боку Маревої долини, і вийшов, але намагаюсь про це не згадувати. Погано там, і вдруге йти туди мені якось не хочеться.

— А мені й уперше! — сказав Пін.

— Та й мені теж, — пробурмотів Сем.

— Ясна річ! — сказав Гандальф. — Кому ж захочеться? Але питання стоїть так: хто вирушить за мною?

— Я! — живо відгукнувся Гімлі.

— Я піду, — похмуро вимовив Арагорн. — Ти пішов за мною, і я мало не погубив загін під снігом, а ти й словом не дорікнув мені. Тепер я піду за тобою — якщо тільки ти не прислухаєшся нарешті до мопс благань. Не Перстень турбує мене зараз і не доля загону, а ти один, Гандальфе. І я кажу тобі: якщо ступиш на поріг Морії — бережися!