— Прочитай, прочитай його, — сказав містер Вестон, — тобі сподобається; там лише кілька рядків — це не займе багато часу; прочитай його Еммі.

Емма і місіс Вестон проглянули листа разом; він же тим часом сидів і говорив з ними злегка приглушеним тоном, однак усі добре чули, про що йшлося.

— Ось бачите, добра новина — він приїздить. Ну, що на це скажете? Хіба ж я не говорив вам завжди, що він незабаром повернеться? Енн, серденько, хіба я не казав тобі цього, а ти не йняла віри? Бачите — будуть у Лондоні наступного тижня, це найпізніше; бо коли їйщось потрібно, то тут вона нетерпляча, мов той дідько. Скоріш за все вони приїдуть до міста завтра або в суботу. Що ж до її болячок, то все це не варто й дірки з бублика. Це просто чудово, що Френк буде поруч із нами — в Лондоні, тож він зможе побувати й у нас. Коли вони приїдуть, то залишаться там надовго, а це означає, що половину свого часу він пробуде з нами. Саме цього я і хотів. Ну що, гарна новина? Ти закінчила листа? Емма весь його прочитала? А тепер сховайте його; ми добряче поговоримо про нього якось іншим разом, зараз непідходяща обстановка. Іншим же я лише коротко викладу обставини справи.

Місіс Вестон була надзвичайно задоволена таким поворотом подій. Ні в словах, ні в самому своєму вигляді вона цього не приховувала. Вона почувалася щасливою, вона знала, що вона щаслива, і знала, що їй слід бути щасливою. Її поздоровлення були емоційними й відкритими. Емма ж не могла відреагувати так само швидко, бо їйзнадобилося трохи часу, щоб розібратися зі своїми почуттями й усвідомити міру свого схвилювання, котре, як вона вирішила, було досить великим.

Однак містер Вестон був надто радий, аби придивлятись і надто говірливий, аби дати висловитись іншим, тож його цілком задовольнило те, що сказала Емма, і незабаром він пішов далі, щоб порадувати решту друзів стислою розповіддю про те, що всі присутні у кімнаті й так устигли почути.

Добре, що містер Вестон прийняв на віру всезагальну радість од його повідомлення, бо інакше він побачив би, що і містер Вудхаус, і містер Найтлі теж зраділи, та не дуже. Після Емми та місіс Вудхаус вони були першими, кому випала честь відчути себе щасливими, що Френк приїжджає; потім настала черга міс Ферфакс, але вона була настільки зайнята розмовою з Джоном Найтлі, що втручання було б надто неввічливим; тож опинившись поряд із місіс Елтон, яка в той момент ні з ким не розмовляла, містер Вестон заговорив про це з нею.

— Сподіваюсь, що незабаром я матиму приємність відрекомендувати вам свого сина, — сказав містер Вестон.

Місіс Елтон, забачивши у висловленому сподіванні вишуканий комплімент на свою адресу, всміхнулася надзвичайно граціозно.

— Ви, гадаю, вже чули про такого собі Френка Черчілля, — продовжив він, — і знаєте, що він — мій син, хоча прізвище в нього інше.

— Авжеж чула, і буду дуже радою знайомству з ним. Сподіваюся, що містер Елтон не забариться з візитом до нього; і ми обидва матимемо приємність приймати його в нашому будинку.

— Ви дуже ласкаві. Певен, що Френк зрадіє надзвичайно. Він має бути в Лондоні наступного тижня, якщо не раніше. Ми отримали звістку про це із сьогоднішнім листом. Сьогодні вранці на своєму шляху я зустрів поштову карету, а забачивши почерк мого сина, дозволив собі відкрити листа, хоча адресований він був не мені, а місіс Вестон. До речі, основний його дописувач — вона. Я майже ніколи не отримую від нього листів.

– І ви отак взяли і розпечатали листа, що призначався їй?! О, містере Вестон, — манірно посміхаючись. — Я енергійно протестую. Який небезпечний прецедент ви створили! Сподіваюся, що ви не дозволите вашим сусідам наслідувати ваш приклад. Якщо подібне чекає і мене, то, слово честі, нам, заміжнім жінкам, слід уже бути насторожі! О, містере Вестон, од вася такого не чекала!

— Аякже! Ми, чоловіки, — вкрай огидні створіння. Тож будьте обережними, місіс Елтон! У цьому листі йдеться про… це — короткий лист, написаний похапцем, просто для того, щоб нас повідомити. Коротше кажучи, у ньому йдеться, що всі вони незабаром приїздять до міста з огляду на здоров'я місіс Черчілль: цілу зиму вона нездужала і гадає, що в Енскумі для неї надто холодно; тому вони мають невідкладно переїхати південніше.

— Ого! Аж із Йоркшира, чи не так? Енскум — це ж у Йоркширі?

— Так, вони мешкають за сто дев'яносто миль від Лондона. Чималенька відстань!

— Авжеж, дійсно чималенька. На шістдесят п'ять миль далі від Лондона, ніж Кленовий Гай. Але що таке відстань для людей дуже багатих, містере Вестон? Знали б ви, як часом гасає мій зять, містер Саклінґ. Ви не повірите, але вони з містером Бреґґом якось двічі протягом одного тижня їздили до Лондона і назад четвериком.

— Незручність великої відстані до Енскума, — сказав містер Вестон, — полягає в тому, що останнім часом місіс Черчілль, як ми це розуміємо,тижнями була не в змозі самотужки підвестися з дивана. Як писав Френк у своєму останньому листі, вона скаржилася, що не має достатньо сил вийти до оранжереї без його і містера Черчілля допомоги — вони підтримували її під обидві руки! Це, звичайно ж, свідчить про значний занепад сил — але раптом тепер їй так кортить швидше потрапити до міста, що вона має намір спати в дорозі лише дві ночі. Про це і йдеться в листі Френка. Погодьтеся, місіс Елтон, такі тендітні створіння, як жінки, влаштовані якось по-чудернацькому, чи не так?

– І не збираюся я з вами погоджуватися! Скажу прямо, я завжди стаю на бік моєї статі. Попереджаю вас: у моїй особі ви матимете надзвичайно впертого супротивника. Я завжди захищаю жінок, і, запевняю вас, коли б ви знали, як Селіна ставиться до ночівлі в заїжджому дворі, то ви б не здивувалися, чому місіс Черчілль так несамовито прагне уникнути таких ночівель. Селіна каже, що для неї це просто жах, і частково її прискіпливість передалася мені. Вона завжди подорожує з власними простирадлами — чудовий застережний захід. Місіс Черчілль чинить так само?