«Вона — це загадка, просто якась загадка! — міркувала Емма. — Із власної волі залишається тут місяць за місяцем, потерпаючи від усіляких нестатків! А тепер їй до вподоби терпіти приниження від уваги до неї місіс Елтон, від її беззмістовних розмов, замість того щоб повернутися до своїх незмірно вищих приятелів, які її завжди любили справжньою, безкорисливою любов'ю».

Спочатку вважалося, що Джейн прибула до Гайбері на три місяці, бо на три місяці до Ірландії від'їхали Кемпбелли. Але нещодавно вони пообіцяли своїй дочці пробути в неї принаймні до середини літа, тож Джейн отримала нове запрошення приєднатися там до них. Якщо вірити міс Бейтс — а все це виходило від неї, — місіс Діксон особливо наполягала на приїзді. Якби Джейн наважилася-таки їхати, то знайшлися б відповідні кошти, було би прислано слуг, задіяно друзів — було б усунуто всі можливі подорожні труднощі; та вона все одно відмовлялася!

«Напевне, вона має якусь вагомішу, ніж здається, причину, щоб відмовитися від такого запрошення, — ось до якого висновку прийшла Емма. — Напевне, вона відбуває якесь покарання, накладене на неї Кемпбеллами або нею самою. Тут хтось виявляє великий страх, велику обережність і велику рішучість, їй забороненобути з Діксонами. І хтось є автором цієї заборони. Але чому ж тоді вона погоджується спілкуватися з Елтонами? А це окрема загадка».

Після того, як вона вголос поділилася своїм здивуванням із тими нечисленними людьми, що знали про її ставлення до місіс Елтон, місіс Вестон придумала для Джейн таке виправдання:

— А чому ми маємо вважати, що їй дуже подобається бувати в домі священика, моя люба Еммо? Просто це краще, ніж весь час сидіти вдома. Її тітка — створіння добросерде, але як постійна компаньйонка, напевне, є надзвичайно набридливою. Перш ніж засуджувати її смак стосовно того, кудивона йде у гості, слід зважити на те, звідкивона йде.

— Ви маєте рацію, місіс Вестон, — емоційно зазначив містер Найтлі, — міс Ферфакс не гірше за будь-кого з нас здатна сформувати правдиве уявлення про місіс Елтон. Якби вона мала змогу обирати, з ким спілкуватися, то вона б не обрала її. Але, — докірливо посміхнувшись Еммі, — від місіс Елтон вона отримує саме ту увагу, котрої не отримує більше ні від кого.

Емму вразила його емоційність; їй також здалося, що місіс Вестон крадькома на неї поглянула. Злегка почервонівши, вона швидко відповіла:

— Увага з боку місіс Елтон, на мою думку, мала б видаватись огидною для міс Ферфакс, а не подобатися їй. Не розумію, що привабливого може бути в запрошеннях місіс Елтон?

— Я не здивуюся, — мовила місіс Вестон, — якщо міс Ферфакс просто змушена це робити, спровокована тим запопадливим завзяттям, із яким її тітка приймає ці люб'язності від місіс Елтон. Скоріш за все бідолашна міс Бейтс зобов'язаладо цього свою племінницю і похапливо заохотила її виявляти дружні почуття, сильніші за ті, що підказував би їй здоровий глузд, попри цілком природний потяг до певної різноманітності.

Обом жінкам хотілося знову почути містера Найтлі, тож через якусь мить він мовив:

— Тут слід зважити ще на одну річ — місіс Елтон розмовляє ізміс Ферфакс зовсім по-іншому, ніж розповідає пронеї. Нам усім відома різниця між займенниками «він»або «вона»і «ти» —прямим звертанням, що ми ним користуємося. Під час особистого спілкування одне з одним усі ми відчуваємо вплив чогось такого, що перебуває поза межами звичної ввічливості, чогось набутого раніше. В особистій розмові ми нікому не висловимо відверто тих неприємних натяків, що могли переповнювати нас лише годину тому, бо відчуваємо різницю між ситуаціями. А ще, окрім впливу цього загального принципу, можете не сумніватися, що місіс Елтон благоговіє перед міс Ферфакс, бо відчуває вищість як її розуму, так і манер, і що сам на сам місіс Елтон ставиться до неї з усією належною повагою. Мабуть, така жінка, як Джейн Ферфакс, ніколи не траплялася місіс Елтон раніше, тож ніяка міра марнославства не завадить їй визнати — принаймні у вчинках, якщо не в думках — свою нікчемність у порівнянні з нею.

— Знаю, що ви дуже високої думки про Джейн Ферфакс, — сказала Емма. Її думками заволодів малий Генрі, а занепокоєння укупі з делікатністю позбавили її впевненості, і вона не знала, що сказати далі.

— Так, — прозвучала відповідь, — напевне, всі знають, якої я про неї високої думки.

— Однак, — швидко почала було Емма з грайливим виглядом, але враз спинилася — ні, все ж, мабуть, було краще дізнатися про найгірше відразу ж — тож вона продовжила так само швидко, — напевне, ви й самі можете не здогадуватися, наскільки високою є ваша думка про неї. Одного дня міра вашої захопленості нею може застукати вас зненацька.

У цей момент містер Найтлі морочився з нижніми застібками своїх товстих шкіряних гамашів, і чи то зусилля, з яким він намагався з'єднати їх, чи то щось інше, змусило його почервоніти, коли він відповів:

— Ага! І ви туди ж! Одначе ви безнадійно спізнилися. Містер Коул натякнув мені про це ще шість тижнів тому.

Він зробив паузу. Емма відчула, як місіс Вестон злегка наступила їй на ногу, і тому не знала, що казати. Через якусь мить він продовжив:

— Можу запевнити вас, цього ніколи не трапиться. Гадаю, що міс Ферфакс не дала б мені згоди, якби я попросив її руки, я ж зі свого боку абсолютно не сумніваюся, що ніколи цього не зроблю.

Емма, зацікавившись, теж наступила на ногу своєї подруги; вона була така задоволена почутим, що вигукнула:

— Ви ж не марнославні, містере Найтлі? Давайте я зроблю їй пропозицію від вашого імені!

Здавалося, він не почув її; він замислився і трохи згодом відповів; у голосі його пролунало незадоволення:

— Так, значить, ви збирались одружити мене із Джейн Ферфакс?

– І зовсім ні. Ви й так мене багато лаяли за влаштування шлюбів, тому я не могла дозволити собі таку вільність із вами. Те, що я тільки-но сказала, не означає нічого. Зазвичай подібні речі мовляться без будь-якого наміру сказати щось серйозне. Боже борони, я не мала ані найменшого бажання, щоб ви одружились із Джейн Ферфакс або з якоюсь іншою Джейн. Були б ви одружені, ви не змогли б отак невимушено приходити й сидіти з нами.