Коли-то те буде. Дивися ж, дитино!

Та добре дивися,- а я розкажу,

За що Україна наша стала гинуть,

За що й я меж ними в могилі лежу.

Ти ж людям розкажеш, як виростеш, сину

Слухай же, дитино». А потім ягнята

Приснились у житі, лановий біжить

Та б'є мене добре - і ніби, проклятий,

Свитину здирає… І досі болить,

Як сон той згадаю. А як нагадаю

Козака в могилі, то й досі не знаю,

Чи то було справді, чи то було так,

Мара яка-небудь. Мені той козак

Розказував ось що…

«Не знаю, як тепер ляхи живуть

З своїми вольними братами?

А ми браталися з ляхами!

Аж поки третій Сигізмонд

З проклятими його ксьондзами

Не роз'єднали нас… Отак

Те лихо діялося з нами!

Во ім'я господа Христа

І матері його святої!

Ляхи прийшли на нас войною!

Святиє божії міста

Ксьондзи скажені осквернили!

Земля козача зайнялась

І кров'ю, сину, полилась.

І за могилою могила,

Неначе гори, поросли

На нашій, синочку, землі!

Я жив на хуторі, з….*

Я стар був, немощен. Послав

З табун я коней до обозу,

Гармату, гаківниць два вози,

Пшона, пшениці, що придбав,

Я всю мізерію оддав

Моїй Україні небозі…

І трьох синів своїх. «Нехай,

Я думав, грішний перед богом,

Нехай хоть часточка убога

За мене піде, за наш край,

За церков божію, за люде,

А я молитись в хаті буду».

Бо вже не здужав, сину, встать,

Руки на ворога піднять!

Зо мною, слухай же, остались

Данило, чура мій, та я,

Та Пріся, дочечка моя!

Воно ще тілько виростало,

Ще тілько-тілько наливалось,

Мов та черешенька!.. За гріх,

За тяжкий, мабуть, гріх великий,

Не дав мені святий владика

Очей нарадувать старих

Моїм дитятком!..

Не ходили

Ксьондзи по селах, а возили

На людях їх з села в село,

Такеє-то у нас було!

Якось їх, клятих, і до мене

Вночі на хутір занесло.

А з ними челядь їх скажена,

Та ще драгуни… Дай мені

Хоч коли-небудь, боже милий,

На світ твій виглянуть з могили -

Спряжу всю шляхту на огні!

Вони, вони - не бійся, сину!
–

Вони, ксьондзи, мою дитину

З собою в хату завели,

Замкнулись п'янії, я бачив.

А челядь п'яна полягала

У клуні на соломі спать,

Драгуни теж. А ми з Данилом

Соломи в сіни наносили,

А клуню просто запалили…

Не встануть, прокляті, оп'ять

Дітей козачих мордувать,

Усі до одного, згоріли!

І Пріся бідная моя

Згоріла з клятими! А я…

На пожарищі хрест з Данилом

Поставили та помолились,

Заплакали… Та й потягли,

На коней сівши, до обозу,

Синів всіх трьох моїх найшли