І душу чистую?.. А люде!

(Звичайне, люде, сміючись)

Зовуть її і молодою,

І непорочною, святою,

І ще якоюсь… Вороги!!

І люті! люті! Ви ж украли,

В багно погане заховали

Алмаз мій чистий, дорогий,

Мою колись святую душу!

Та й смієтесь. Нехристияне!

Чи не меж вами ж я, погані,

Так опоганивсь, що й не знать,

Чи й був я чистим коли-небудь,

Бо ви мене з святого неба

Взяли меж себе - і писать

Погані вірші научили.

Ви тяжкий камень положили

Посеред шляху… і розбили

О його… бога боячись!

Моє малеє, та убоге,

Та серце праведне колись!

Тепер іду я без дороги,

Без шляху битого… а ви!

Дивуєтесь, що спотикаюсь,

Що вас і долю проклинаю,

І плачу тяжко, і, як ви…

Душі убогої цураюсь,

Своєї грішної душі!

[Перша половина 1850, Оренбург]

* * *

На батька бісового я трачу

І дні, і пера, і папір!

А іноді то ще й заплачу,

Таки аж надто. Не на мир

І на діла його дивившись,

А так, мов іноді, упившись,

Дідусь сивесенький рида -

Того, бачте, що сирота.

[Перша полонина 1850, Оренбург]

* * *

І досі сниться: під горою,

Меж вербами та над водою,

Біленька хаточка. Сидить

Неначе й досі сивий дід

Коло хатиночки і бавить

Хорошеє та кучеряве

Своє маленькеє внуча.

І досі сниться: вийшла з хати

Веселая, сміючись, мати,

Цілує діда і дитя,

Аж тричі весело цілує,

Прийма на руки, і годує,

І спать несе. А дід сидить,

І усміхається, і стиха

Промовить нишком:

«Де ж те лихо?

Печалі тії, вороги?»

І нищечком старий читає,

Перехрестившись, Отче наш.

Крізь верби сонечко сіяє

І тихо гасне. День погас,

І все почило. Сивий в хату

Й собі пішов опочивати.

[Перша половина 1850, Оренбург]

* * *

Мій боже милий, знову лихо!..

Було так любо, було тихо;

Ми заходились розкувать

Своїм невольникам кайдани.

Аж гульк!.. Ізнову потекла

Мужицька кров! Кати вінчанні,

Мов пси голодні за маслак,

Гризуться знову.

[1853 - 1859, Новопетровське укріплення - С.-Петербург]

НЕОФІТИ

Поема

Сия глаголет господь:сохраните суд й сотворите правду, приближибося спасение моє прийти, й милость моя открыется.

Исаия, Глава 5 (6), с. І

М. С. Щепкину. На память 24 декабря 1857

Возлюбленику муз і грацій,

Ждучи тебе, я тихо плачу

І думу скорбную мою