Скажи ж мені, мій братику,

Королевий Цвіте:

Нащо мене бог поставив

Цвітом на сім світі?

Щоб людей я веселила,

Тих самих, що вбили

Мене й матір?.. Милосердий,

Святий боже, милий!»

І заплакала Лілея,

А Цвіт королевий

Схилив свою головоньку

Червоно-рожеву

На білеє пониклеє

Личенько Лілеї.

[25 липня 1846, Київ]

РУСАЛКА

«Породила мене мати

В високих палатах

Та й понесла серед ночі

У Дніпрі скупати.

Купаючи, розмовляла

Зо мною, малою:

«Пливи, пливи, моя доню,

Дніпром за водою.

Та випливи русалкою

Завтра серед ночі,

А я вийду гуляти з ним,

А ти й залоскочеш.

Залоскочи, моє серце:

Нехай не сміється

Надо мною, молодою,

Нехай п'є-уп'ється

Не моїми кров-сльозами -

Синьою водою

Дніпровою… Нехай собі

Гуляє з дочкою.

Пливи ж, моя єдиная.

Хвилі! мої хвилі!

Привітайте русалоньку…» -

Та й заголосила,

Та й побігла. А я собі

Плила за водою,

Поки сестри не зустріли,

Не взяли з собою.

Уже з тиждень, як росту я.

З сестрами гуляю

Опівночі. Та з будинку

Батька виглядаю.

А може, вже поєдналась

З паном у палатах?

Може, знову розкошує

Моя грішна мати?»

Та й замовкла русалочка,

В Дніпро поринула,

Мов пліточка. А лозина

Тихо похитнулась.

Вийшла мати погуляти -

Не спиться в палатах.

Пана Яна нема дома,

Ні з ким розмовляти.

А як прийшла до берега,

То й дочку згадала.

І згадала, як купала

І як примовляла.

Та й байдуже. Пішла собі

У палати спати.

Та не дійшла,- довелося

В Дніпрі ночувати.

І незчулась, як зуспіли

Дніпрові дівчата -

Та до неї, ухопили

Та й ну з нею гратись,

Радісінькі, що піймали.

Грались, лоскотали,

Поки в вершу не запхали..

Та й зареготались.

Одна тілько русалонька

Не зареготалась.

[9 серпня 1846, Київ]

ВІДЬМА

Поема

Молюся, знову уповаю,

І знову сльози виливаю,

І думу тяжкую мою

Німим стінам передаю.

Озовітеся ж, заплачте,

Німії, зо мною

Над неправдою людською,

Над долею злою.

Озовітесь! А за вами,

Може, озоветься

Безталання невсипуще

І нам усміхнеться.

Поєднає з недолею

І з людьми і скаже

Спасибі нам. Помолиться