Якби таку суку

Тобі дочку. Що б ти зробив?

Ц и г а н

Єй-богу, не знаю.

В і д ь м а

Та мовчи вже, бо забуду.

Потім не згадаю.

Дітей, бачся, годувала

Та в засік ховала.

Та очіпок, се вже вранці,

Клоччям вимощала,

Щоб не знать було, що стрига.

Прибралась, ходила,

Поки люде домовину

Надворі робили.

Доробили, положили,

Понесли, сховали…

І одна я, як билина

На полі, осталась

На сім світі… Були діти,

І тих не осталось.

«Через яр ходила

Та воду носила,

Коровай сама бгала.

Дочку оддавала,

Сина оженила… І… гу…»

Ц и г а н

Не скигли, бо ти всіх побудиш.

В і д ь м а

Хіба я скиглю, навісний?

Ц и г а н

Та добре, добре. Що дальш буде?

Розказуй дальше.

В і д ь м а

Що даси?

Навариш завтра мамалиґи?

Я кукурудзи принесу.

Нагадала! Нагадала!

З дочкою ліг спати…

Завдав сина у лакеї…

Громадою з хати

Виганяли… Нагадала.

Я собак дражнила

Попід вікнами з старцями.

І байстрят носила

За плечима. Щоб привчались…

Аж і сам приїхав.

Я до його кинулася,

Забудучи лихо.

Привітав мене, луципер,

Благословив діток,

Та й забрав їх у покої…

Ростуть мої квіти!

Та й виросли. Сина Йвана

Оддав якійсь пані

У лакеї. А Наталю…

Чи твої цигане

Всі поснули?

Ц и г а н

Всі поснули.

В і д ь м а

Бо щоб не почули

Мого слова. Страшно буде.

І ти, старий друже,

Злякаєшся, як вимовлю…

Чи тобі байдуже?

Наталоньку! Дитя своє!

Ірод нечестивий!..

Занапастив… А до того

Посилає в Київ

Мене, бачиш, молитися.

Я, дурна, й ходила,

І молилась… Ні, цигане,

Я марно молилась.

Чи в вас єсть бог який-небудь?

В нас його немає…

Пани вкрали та в шкатулі

У себе й ховають.

Вертаюся із Києва -

Замкнуті покої.

Він узяв її з собою

Та й поїхав з нею,

З Наталею… Чи чуєш ти?

І остриг, проклятий,

Дитя своє. Полетіла

Я його шукати

В Волощину. Та й шукаю,

Совою літаю

Над байраками. Та діток,

Діточок шукаю, і Наталоньку!..

Ні, ні, ні, ні!

Я шукаю пана.

Розірву!.. Возьміть до себе

І мене, цигане.

Я медведя водитиму,

А як найду ката,

То й спущу його на його.

Отойді, проклятий!..

Ні, не спущу. Сама його