Стид наш перед нами.

Окрадені, замучені,

В путах умираєм,

Чужим богам не молимось,

А тебе благаєм:

«Поможи нам, ізбави нас

Вражої наруги.

Поборов ти першу силу,

Побори ж і другу,

Ще лютішу!.. Встань же, боже,

Вскую' будеш спати,

Од сліз наших одвертатись,

Скорби забувати!

Смирилася душа наша,

Жить тяжко в оковах!

Встань же, боже, поможи нам

Встать на ката знову».

52

Пребезумний в серці скаже,

Що бога немає,

В беззаконії мерзіє,

Не творить благая.

А бог дивиться, чи є ще

Взискающий бога?

Нема добро творящого,

Нема ні одного!

Коли вони, неситії,

Гріхами дознають?

Їдять люде замість хліба,

Бога не згадають,

Там бояться, лякаються,

Де страху й не буде.

Так самі себе бояться

Лукавії люде.

Хто ж пошле нам спасеніє,

Верне добру долю?

Колись бог нам верне волю,

Розіб'є неволю.

Восхвалимо тебе, боже,

Хваленієм всяким;

Возрадується Ізраїль

І святий Іаков.

53

Боже, спаси, суди мене

Ти по своїй волі.

Молюсь: господи, внуши їм

Уст моїх глаголи,

Бо на душу мою встали

Сильнії чужії,

Не зрять бога над собою,

Не знають, що діють.

А бог мені помагає,

Мене заступає

І їм правдою своєю

Вертає їх злая.

Помолюся господеві

Серцем одиноким

І на злих моїх погляну

Незлим моїм оком.

81

Між царями й судіями

На раді великій

Став земних владик судити

Небесний владика:

«Доколі будете стяжати

І кров невинну розливать

Людей убогих? а багатим

Судом лукавим помагать?

Вдові убогій поможіте,

Не осудіте сироти

І виведіть із тісноти

На волю тихих, заступіте

Од рук неситих». Не хотять

Познать, розбити тьму неволі,

І всує господа глаголи,

І всує трепетна земля.

Царі, раби - однакові

Сини перед богом;

І ви вмрете, як і князь ваш,

І ваш раб убогий.

Встань же, боже, суди землю

І судей лукавих.

На всім світі твоя правда,

І воля, і слава.

93

Господь бог лихих карає -

Душа моя знає.

Встань же, боже,- твою славу

Гордий зневажає.

Вознесися над землею

Високо, високо,

Закрий славою своєю

Сліпе, горде око.

Доки, господи, лукаві