— Дайте мені води, Мері, — сказав він.

Я підійшла до нього, несучи склянку, де води залишилась тільки половина. Пілот ішов за мною, все ще не можучи заспокоїтись.

— Що там таке? — спитав містер Рочестер.

— Тихо, Пілоте! — знову сказала я.

Він на мить затримав склянку, несучи її до губ, і, здавалось, прислухався, потім випив воду й поставив склянку на стіл.

— Це ви, Мері?

— Мері на кухні, — відповіла я.

Він швидким порухом простяг руку, та, не бачивши, де я стою, не досяг до мене.

— Хто це? Хто це? — спитав він, силкуючись щось побачити своїми незрячими очима, — та все дарма! — Кажіть! Озвіться! — наказав він голосно і владно.

— Хочете ще води, сер? Я розхлюпала половину, несучи її сюди, — мовила я.

— Хто це? Що це? Хто це говорить?

— Пілот упізнав мене, Джон і Мері знають, що я тут. Я приїхала сьогодні ввечері.

— Великий Боже! Яка омана! Яке солодке безумство охопило мене?

— Не омана і не безумство: ваш розум, сер, надто сильний проти омани, а ваше здоров'я — проти безумства.

— А де ж та, що промовляє? Чи це, може, тільки голос? О! Я вас неспроможний побачити, але я повинен вас торкнутись, а то в мене стане серце або розколеться голова. Байдуже, що ви, хто ви, дозвольте мені діткнутися вас — а то мені не жити! Він повів рукою перед собою навпомацки. Я схопила її і стисла обома своїми руками.

— Справді, це її пальці! — вигукнув він. — її маленькі ніжні пальчики! А якщо це так, то десь тут і вона сама.

Дужа рука звільнилася з полону, він схопив мене за руку, за плече, за шию, за стан, обняв мене й пригорнув до себе.

— Невже це Джейн? Чи хто це? її постать, зріст...

— І її голос, — додала я. — Вона вся тут, і її серце також. Хай благословить вас Господь, сер! Я така щаслива, що знову з вами.

— Джейн Ейр! Джейн Ейр! — тільки й мовив він.

— Так, мій любий господарю, я Джейн Ейр. Я вас знайшла й вернулася до вас.

— Справді? Власною особою? Моя Джейн жива?

— Ви ж торкаєтесь до мене, сер, ви тримаєте мене, і то міцно — я не холодна, як мертвець, і не порожня, як повітря, правда?

— Моя кохана жива! Це справді її руки, справді її риси! Це занадто велике щастя після стількох знегод. Це сон — один з тих снів, В яких я пригортав її до мого серця, як оце тепер, і цілував її, ось так, — і відчував, що вона мене кохає, і вірив, що вона мене вже не покине.

— Я ніколи вас більше не покину, сер.

— «Ніколи не покину», — каже видиво? Але я прокидався, і все завжди оберталося порожньою химерою: я знов лишався невтішним і покинутим, а моє життя — темним,

самотнім, безнадійним, моя душа мучилась спрагою і не могла її вгамувати, моє серце вмирало з голоду і не могло знайти поживи. Лагідне, ніжне видиво, яке я тепер тримаю в руках, ти так само відлетиш, як повідлітали й твої сестри; тільки ж поцілуй мене, перше ніж зникнути, обійми мене, Джейн.

— Ось вам, сер, ось!

Я притулилась устами до його колись блискучих, а нині згаслих очей, я відгорнула йому чуба з високого чола й поцілувала його. Раптом він стрепенувся: його охопила певність, що це все не сон, а дійсність.

— Це ти, Джейн, правда? То, виходить, ти до мене вернулася?

— Так.

— І ти не лежиш мертва десь у рову чи на дні річки? Ти не стражденна вигнанка між чужими людьми?

— Ні, сер, тепер я незалежна жінка.

— Незалежна? Як це розуміти, Джейн?

— Мій дядько, що жив на Мадейрі, вмер, одписавши мені п'ять тисяч фунтів.

— О, це досить схоже на дійсність — і це таки дійсність! — вигукнув він. — Таке мені не могло приснитися. До того ж я чую її незвичайний голос, такий захоплений, радісний і водночас лагідний: він бадьорить моє зів'яле серце, він надихає його життям. То як це, Дженет? Ти незалежна жінка? Багата жінка?

— Досить багата, сер. Якщо ви не дозволите мені жити з вами, я зможу побудувати собі будинок поруч, і ввечері, коли вам захочеться побути в товаристві, ви прийдете посидіти в моїй вітальні.

— Та якщо ти тепер багата, Джейн, то, напевне, маєш друзів, які про тебе піклуються і не дозволять тобі присвятити себе сліпому каліці, правда ж?

— Я вже вам сказала, сер, що я незалежна й багата. Тепер я сама собі пані.

— І ти залишишся зі мною?

— Звичайно, якщо ви не будете заперечувати. Я буду вам сусідкою, нянькою, економкою. Ось я бачу, ви самотній, тож буду вам за товаришку, буду вам читати, гуляти з вами, сидіти біля вас, служити вам, буду вашими очима й руками. Киньте сумувати, мій любий господарю, ви не зостанетесь у самотині, скільки й віку мого.