«Гер Бауер», у принципі, не відкидаючи думки, висловленої «містером Робертсом», усе-таки сказав, що він не бачить такої можливості в найближчому майбутньому.

В кінці розмови «містер Робертс» запросив «гера Бауера» наступного дня повечеряти разом з його шефом, «містером Буллом». Підкреслив, що «містер Булл» — права рука президента з питань, які стосуються Європи, — радий буде зустрітися з «містером Бауером», щоб чесно й відверто обговорити існуючі проблеми. Він дав слово джентльмена, що ця їхня розмова залишиться в таємниці».

Степанов сховав диктофон, повернув документ Цорру.

— Цікаво. «Гер Бауер» — це штандартенфюрер СС князь фон Гогенлое?

— Саме так. «Містер Робертс» — людина Аллена Даллеса чи сам Даллес, а він очолював фірму «Салліван і Кромуел», що представляла інтереси концерну Баррі Дігона в гітлерівському банку Шредера, будучи при цьому резидентом американської розвідки! І цей Баррі Дігон посмів шантажувати мене тим, нібито я сприяв одному з його людей у контакті з наївним ідеалістом Гогенлое, якого після замаху на фюрера кинули до тюрми разом із дружиною… А в чому його провина?! В чому? Чи, тим більше, моя?! Але я вмію постояти за себе, пане Степанов, у мене є сили, щоб узяти реванш, я візьму його дуже скоро, стежте за газетами! Дігон не підніметься, це я рам кажу, а я не кидаю слів на вітер, вузол «Граціо — Гаривас» розв’яжу я, і то буде день мого тріумфу…

— Мабуть, ви не захочете розповісти мені про цей вузол?

— Поки що рано. Лишилися дні, пане Степанов, лічені дні до того, коли я відправлю тризну по Дігону… Публічно звинувачу його в причетності до загибелі Граціо, доведу документально, чому Дігону так заважав Граціо в Гаривасі. Нехай собі базікають про його самогубство, я знаю правду, всю правду… А втім… Спробуйте зустрітися з Бенджаміном Уфером… Поставте йому тільки два запитання: «Ви вірите в самогубство Граціо? А якщо ні, то кого ви можете звинуватити в його загибелі?» Ви інакше конкретизуйте предмет свого інтересу: «Кому на користь загибель Граціо?» І послухайте, що він вам відповість. Коли в ньому лишилась бодай крапля людської гідності, він скаже вам, що загибель Граціо вигідна лише одній людині — Баррі Дігону. Бо старий таємно лізе в Гаривас, а там були сильні позиції Граціо. Якщо Уфер вам не відповість, значить, і його, залякавши, перекупили. Тоді повертайтесь до мене через тиждень, і я відкрию те, що так чи інакше стане гласністю, але нехай він тільки посміє не відповісти вам!

— Пане Цорр, ви самі розумієте, якщо я писатиму, то робитиму це в радянській пресі… У нас не дуже люблять безіменні матеріали… Ви дозволите мені згадати ваше ім’я? Послатися на вас?

Цорр на якусь мить завмер, тінь розгубленості промайнула на його обличчі, і він сказав:

— Я маю порадитися з моїм адвокатом, пане Степанов. Ви знаєте, як можуть тут поставитися до мого співробітництва з червоними… А втім… Та ні, я мушу обговорити цю пропозицію… Без посилання на мене — будь ласка, я даю вам право, не може бути двох думок…

— Скажіть, а чим було викликано удар Дігона проти вас?

— Як чим?! — Цорр здивовано знизав плечима. — Знанням. Моїм знанням. Тим, що я знав більше, ніж інші.

— Коли про це стало відомо Дігону?

— Дігону, можливо, про це невідомо й досі, він вершина піраміди, але тисячі людей служать йому, зв’язані з ним, живуть його успіхами й бояться краху. Тому есе, що виходить з його концерну, для мене визначається єдиним ім’ям — Дігон!

— Звичайно… Однак мене цікавить дата… Коли Дігон зрозумів, що ви знаєте про нього й таке, що є його таємницею?

— За два тижні перед тим, як проти мене почали кампанію в пресі. Я мав необережність сказати в товаристві, що чистенькі, такі, як містер Дігон, на словах за чесний бізнес з усіма партнерами, а насправді укладають угоди з тими, кого вони ж створили, з маріонетками… І нагадав, як він підштовхував Америку до інтервенції в Домініканську Республіку після того, як скупив акції цієї маленької країни тут, у нас, напередодні катастрофи… Ви думаєте — це не фіксується тими, хто тримає руку на пульсі сечової економіки? А економіка знає, як диктувати поетикам потрібні рішення…

— Дігон справді був причетний до інтервенції в Домініканську Республіку?

— Найбезпосередніше. Трухільйо, домініканський диктатор, давав хабарі потрібним людям у Вашінгтоні, аби розв’язати собі руки… Він дозволяв двом американським фінансовим імперіям робити все, що вони хочуть… А ті втратили над собою контроль, спонукавши цього божевільного на організацію замаху на президента Венесуели Ромуло Бетанкура… А той рискнув зробити так, щоб нафта належала його країні, а не йшла до Рокфеллера… Це був скандал… І Дігон постарався, щоб Білий дім відкинув Трухільйо… Треба було міняти статиста, Дігон поставив на це і виграв би, якби не загинув Кеннеді… Ліндон Джонсон — людина південної орієнтації, і Дігон програв. У нього слабкі позиції на заході й на півдні Штатів, але відтоді він просто рветься в країни Центральної й Південної Америки, я доведу це. Довів це, — уточнив Цорр, — як білий день, і мене зламали… Ні, неправильно, не мене, а мою кар’єру в бізнесі… Цього у нас не прощають, містер Степанов, тільки тому я не наполягав відповідати, хто назвав вам моє ім’я… Я мушу помститися, а моя помста — де правда про Дігона, не хочу нічого іншого…

У поїзді Степанов сів біля вікна; пасажирів майже не було; всі економлять час, їздять на машинах, бензин знову трохи подешевшав, повний бак коштує стільки, скільки зимові хутряні чоботи, всього лише; раніше, півтора року тому, ціну так роздули, що можна було купити дві пари чобіт, справжнє розорення, подумав Степанов, жаль, Ідо наші пропагандисти не переводять ціни в реалії, зрозумілі читачам.

Він усе ще згадував свою розмову з сивим паном; мабуть, той казав правду, він добре себе продав, ознайомивши мене з переговорами Даллеса — Гогенлое, вирішив Степанов, заявив свою ціну, а потім перейшов до Дігона, немов здогадуючись, що Марі й мене цікавить цей пан. Чому він так зробив?