— Можете познайомити мене з ними?

— У тому разі, коли ви пообіцяєте сказати правду про мою роль у цій справі… Знаєте, Герінг був великою свинею, але на суді в Нюрнберзі він, я чув, сказав непогану фразу, мовляв, не боїться позбутися голови, але боїться втратити обличчя… Найстрашніше — незаслужена образа, згодні?

— Цілком, пане Цорр, але яким чином я можу сказати правду про вашу участь у цій справі, якщо в мене немає документів, а є лише одностороння інформація? Правда завжди посередині, на зіткненні протилежних точок зору…

— От бачите! Абсолютно правильно! Я не хочу образити вас, але ви повинні погодитись, що у вашій пропаганді з приводу німців теж були перебільшення…

— Не можу погодитися, пане Цорр. Не було перебільшень. Була правда.

— Ну, гаразд, а Геббельс говорив бог знає що про вас… Ви ж вірно сказали, правда на зіткненні протилежних точок зору.

— Геббельс — це не точка зору, це патологія і кримінал. Коли я говорив про зіткнення, я зовсім не мав на увазі саме цей аспект питання: нацизм і правда — поняття взаємовиключаючі.

— Але ж ви не заперечуватимете, пане Степанов, що при Гітлері побудували чудові автостради, покінчили з безробіттям і…

— І ввели карткову систему, пане Цорр. А тих, хто не хотів будувати автостради, відправили в концтабори, заборонили книжки Толстого, Манна, Брехта, Маяковського, заборонили навіть згадувати ім’я Альберта Ейнштейна… На кожного німця завели облікову картку в гестапо… І ніяких гарантій, все підкорили волі психічно хворого злочинця.

— Я побоююсь, якби моє правдолюбство, — зітхнув Цорр, — не здалося вам пронацизмом, мені дуже цього не хотілося б…

Він встав, підійшов до стелажа, відімкнув особливим плоским позолоченим ключем важкі двері вмонтованого в стіну сейфа, витяг кілька різнокольорових папок, узяв синю, решту поклав назад, підійшов до крісла й простяг Степанову кілька сторінок.

— Я справді сприяв появі на світ цього документа. Прочитайте і скажіть, чи винен я в тому, що він існує? А втім, не я, то хтось інший допоміг би цьому… Ще кави? Поки ви читатимете, я зварю нам по чашечці, га?

— Добре, дякую…

— Можете зробити виписки, — сказав Цорр.

— Якщо дозволите, я надиктую цей текст на мій диктофон.

— Будь ласка. — Цорр легко мазнув поглядом по маленькому, завбільшки як записна книжка, апаратику, що його Степанов вийняв з внутрішньої кишені куртки.

Він проглянув сторінки й почав диктувати:

— Двокрапка, відкрити лапки. «На початку бесіди «гер Бауер» заявив «містеру Робертсу», що прибув сюди як сугубо приватна особа на настійну вимогу свого друга. Він додав, що не тішить себе надією з приводу можливих результатів цих переговорів, бо не має спеціальних повноважень. Однак як патріот своєї країни він ладен відповісти на будь-яке запитання, щоб, коли виникне потреба, усунути зайві непорозуміння і нерозуміння.

«Містер Робертс» зауважив, що він цілком згоден з цим і для нього надзвичайно важливо зрозуміти погляди представника молодого покоління націонал-соціалістів, не розбещеного пропагандистськими теоріями.

В ході розмови з’ясувалося, що «містер Робертс», приємна зовні людина, йому приблизно п’ятдесят років, напрочуд добре поінформований про проблеми Центральної Європи, і «геру Бауеру» весь час доводилося бути напоготові.

«Містер Робертс» почав розмову, висловивши думку, що Німеччина зробила величезну помилку, довівши справу до війни. В процесі мирного розвитку всі країни Східної Європи швидко опинилися б у руках Німеччини, бо ні Великобританія, ні Америка не мали наміру — без достатнього приводу — перешкоджати цьому силою зброї.

Якби в таких умовах Німеччина захопила ті країни, їй було б легко вести війну проти Росії. Громадська думка Великобританії та Америки в подібних обставинах не заважала б Німеччині здобути перемогу над Росією.

Далі «містер Робертс» сказав, що Німеччина має більше підстав, ніж Сполучені Штати, жалкувати за тим, що події розвивалися не таким саме шляхом, а інакше. Він не міг збагнути, чому націонал-соціалісти так наполегливо ломились у відкриті двері, в результаті чого, а також через їхню жорстоку позицію в єврейській проблемі вони настроїли проти себе весь світ.

Що стосується його особистих почуттів у цьому питанні, то він не любить євреїв, йому не подобається, що вони можуть тепер прикрасити свою шестикутню зірку ще одним мученицьким вінком. Однак незрозумілі й намагання винищити євреїв або, наприклад, поляків. По закону природи обрізана гілка росте швидше. Хвиля ненависті до німців і симпатії до їхніх жертв поставили під сумнів досягнення Німеччиною її мети.

Чому Німеччина не діяла уміліше в єврейському питанні? Наприклад, так, як англосаксонські країни. У цих країнах євреїв просто не допускають на ключові пости й на практиці, хоч про це нічого не кажуть, з успіхом впроваджуються виражені в процентах граничні норми допуску їх в інститути й установи. Можливо, це фарисейський англосаксонський метод, але він дав змогу досягти практичних результатів, не викликаючи галасу і не створюючи причин для обвинувачень.