До Степанова підійшов хлопчик років шести, в товстенькій ручці він стискав трубу, звук її був пронизливий.
— Коман са ва? [40] — сказав він.
— Са ва [41] , — відповів Степанов.
Хлопчик спитав ще щось, але Степанов не зрозумів його.
— Я не розмовляю по-французьки.
— Всі люди розмовляють по-французьки, — сказав хлопчик. — Хіба можна не розмовляти по-французьки?
Степанов відповів:
— Можна.
40
Як ся маєш? (Фр.)
41
Нічого (фр.).
Потім він підвівся й пішов до готелю, мріючи лише про одне — сісти за скрипучий столик і писати, а завтра забронювати квиток і повернутися додому.
Ялта — Париж — Цюріх, 1983.
