Так сталося, що Королева, потрапивши до Нью-Йорка, навряд чи дізналася про великий світ більше, ніж на початку своєї подорожі підземною рікою. Коли б вона була звичайною людиною, її вразила б навколишня цивілізація. Вона ж сприймала все з царською байдужістю, як дарунок свого царственого чоловіка. А втім, що Френк — цар, вона не сумнівалася: адже йому прислужували стільки рабів! Хіба не була вона свідком цього на пароплаві та й у потязі? І тут, прибувши в його палац, вона вважала цілком природним, що їх вітала безліч слуг. Шофер відчинив дверцята лімузина. Інші слуги внесли до будинку валізи. Френк навіть ні до чого не торкався, хіба що підтримав її при виході з машини. Навіть Беском — людина, котра, як вона здогадувалася, не належав до слуг, — теж догоджав Френку. Вона також помітила, що, коли зони вже заходили до палацу, Беском за наказом Френка сів в автомобіль і кудись спішно поїхав. У себе, у відрізаній від усього світу долині вона правила жменькою дикунів. А чоловік її панував над королями тут, у цій могутній країні. Це було чудово, і вона з радістю усвідомлювала, що її королівську гідність анітрохи не принизив союз із Френком.

Її захоплювала внутрішня ошатність палацу. Забувши про присутність слуг, вірніше, не звертаючи на них уваги, як вона не звертала уваги на служниць і охоронців у своєму будинку на озері, вона сплеснула руками, побачивши пишний вестибюль і мармурові сходи, швидко вибігла наверх і зазирнула до найближчої кімнати. Це була бібліотека, яку вона бачила у Свічаді Світу в день своєї зустрічі з Френком. І те бачене стало враз очевидним. Френк, обійнявши її за стан, зайшов разом з нею до цієї великої кімнати, повної книг. Усе було саме так, як вона це бачила на поверхні рідкого металу в золотому казані. Вона згадала і телефони, і біржовий телеграф, що теж тоді бачила, і достеменно так, як тоді, підійшла ближче до телеграфу, бажаючи подивитися, що це за дивина; і Френк, не знімаючи руки з її стану, пішов за нею. Він почав було пояснювати Королеві, як діє апарат, але відразу переконався, що пояснити їй за кілька хвилин всі складні біржові операції просто неможливо. Раптом очі його спинилися на телеграфній стрічці, де цифри вказували, що акції “Фріско консолідейтед” упали на двадцять пунктів. Такого ще ніколи не траплялося з акціями цієї маленької залізниці в Айові, побудованої і фінансованої ще Р. Г. М. До останнього дня свого життя він вірив, що акції цієї залізниці здатні витримати будь-який ураган і вистояти, навіть якщо половина банків і весь Уолл-стріт вилетять у трубу. Королеву схвилювала стурбованість Френка.

— Ця річ теж чарівна, як моє Свічадо Світу… — напівпитально, напівствердно сказала вона.

Френк кивнув.

— Я розумію: вона відкриває тобі таємниці, — продовжувала Королева, — як мій золотий казан. Вона показує тобі тут, у цій кімнаті, що діється в усьому світі. Те, що ти бачиш зараз, непокоїть тебе. Це мені ясно. Але що може непокоїти тебе тут, де ти — один із найбільших Королів?

Френк хотів було відповісти, але так нічого і не сказав. Як пояснити їй усе це, як описати картини, що замигтіли в думках: залізничні шляхи й величезні корабельні пристані; багатолюдні вокзали і гомінкі доки; гірники в копальнях Аляски, Монтани і Долини Смерті; осідлані мостами ріки і приборкані водоспади; дроти високої напруги, що перехрещуються над долинами, низинами й болотами на висоті двохсот футів, — словом, усю техніку, економіку та фінанси в умовах цивілізації XX століття.

— Тебе щось непокоїть, — повторила Королева. — А я — на жаль! — не можу тобі допомогти. Немає більше мого золотого казана. Ніколи я не побачу в ньому того, що діється у світі. Я вже не маю влади над майбутнім. Я просто жінка, безпомічна й беззахисна в цьому величезному чужому світі, куди ти мене привів. Я просто жінка і твоя дружина, Френку, дружина, що пишається тобою.

Цієї миті Френку навіть здалося, що він кохає її. Кинувши телеграфну стрічку, він міцно пригорнув її до себе, а потім підійшов до телефонів. “Вона дивовижна, — подумав він. — У ній немає ні хитрощів, ні підступництва, вона просто жінка, справжня жінка до самих кісток, любляча і гідна любові. Та, на жаль, Леонсії випало, очевидно, вічно стояти між нами”.

— Ще одне чарування! — промовила Королева, коли Френк, викликавши контору Бескома, заговорив у слухавку:

— Містер Беском має за півгодини бути в себе. Це говорить Морган, Френк Морган. Містер Беском виїхав до себе в контору хвилин п’ять тому. Перекажіть йому, що я поїхав слідом за ним і незабаром буду у вас. У мене до нього важлива справа. Скажете йому, що я вже виїхав. Дякую вам. До побачення.

Природно, що Королева, опинившись у цьому величезному, повному див будинку, гадала, що Френк покаже їй усе, і була засмучена, почувши, що він має негайно виїхати в якесь місце, іменоване Уолл-стріт.

— Що ж змушує тебе залишати мене і жене кудись, ніби ти раб? — зі смутком у голосі запитала вона.

— Бізнес. Ї це для мене надто важливо, — сказав він з посмішкою і поцілував її.

— А хто цей Бізнес і чому він має таку владу над тобою, могутнім королем? Чи то ім’я твого бога, якому усі ви поклоняєтеся, як мій народ поклоняється Богові Сонця?

Френк посміхнувся, дивуючись влучності її порівняння, і сказав:

— Авжеж, це великий американський бог. І бог вельми грізний: коли він карає, то карає швидко і страшно.

— І ти викликав його гнів? — запитала вона.

— На жаль, так, хоч я і не знаю чим. Я мушу їхати зараз на Уолл-стріт…

— Це там його вівтар? — перебила вона.

— Атож, там його вівтар, — підтвердив він, — і там я дізнаюся, чим я його прогнівав і чим можу вгамувати його гнів.

Френк спробував нашвидку пояснити їй роль і обов’язки покоївки, яку він ще телеграмою з Колона наказав тут найняти, але це мало зацікавило його молоду дружину. Перебивши його, вона зауважила, що покоївки — це, очевидно, такі ж самі, як і жінки-індіанки, котрі прислуговували їй у Долині Загублених Душ, і додала, що звикла до їхніх послуг із самого дитинства, відтоді як мати ще тільки починала навчати її англійської та іспанської мов.

Та коли Френк, узявши капелюха, поцілував на прощання Королеву, вона полагіднішала й побажала йому удачі перед вівтарем його бога.

Збігло кілька цікавих годин на половині Королеви, де покоївка-француженка, яка говорила іспанською, знайомила її з кожним куточком і речами. Потім якась поважна жінка, на вигляд теж королева (але насправді, безумовно, найнята слугувати їй і Френку), разом із двома дівчатами-помічницями виміряла її з усіх боків, захоплюючись її витонченою постаттю. Після цього Королева спустилася вниз пишними сходами, щоб добре ознайомитися з бібліотекою та з чарівними телефонами і біржовим телеграфом.