Вона схопила Королеву за руку і кинулася до ширми, наказавши поглядом. Френку й Генрі теж заховатися.

Коли Торес увійшов, перед його очима постала досить похмура картина. Енріко і його сини нещодавно перебували в тяжкій зажурі, тому й нескладно було вдати це ще раз. Побачивши гостя, Енріко звівся було, щоб його привітати, але відразу змову безсило опустився в крісло. Торес обома руками схопив його руку і виявив на обличчі таке глибоке співчуття, що не міг від хвилювання вимовити й слова.

— На жаль! — нарешті вимовив він трагічним тоном. — Вони загинули. І ваша прекрасна донька Леонсія. І обоє Моргани теж. Рікардо, напевно, розповів вам, що вони загинули в надрах Гори майя… Це якесь зачароване місце, — продовжував він, давши Енріко опам’ятатися. — Я був з ними, коли вони вмирали. Коли б вони послухалися моїх порад, зараз усі були б живі. Але навіть Леонсія не захотіла послухати давнього друга! Ні! Вона поклалася на цих двох грінго. А я, подолавши неймовірні пригоди, вибрався з гори, глянув на Долину Загублених Душ, а коли повернувся до печери, вони вже були в агонії…

Цієї миті до кімнати влетів білий вовкодав, за яким біг слуга-індіанець. Тремтячи і скавучачи, він обнюхував кімнату, відчувши запах своєї господині. Але пес не встиг підбігти до ширми, за якою ховалася Королева. Торес ухопив його за шию і передав у руки двом слугам індіанцям, щоб вони потримали його.

— Нехай собака побуде тут, — сказав Торес. — Я розповім вам про пьога згодом. А спочатку погляньте-по ось на це. — І він витяг з кишені пригорщу самоцвітів. — Я постукав у двері мерців — і дивіться: скарб майя — мій. Я тепер иайбагатша людина не тільки в Панамі, а й в обох Америках. Я буду всесильним.

— Ви були з моєю донькою, коли вона вмирала, — перебив його сумний Енріко. — Невже вона не просила нічого переказати мені?

— Так, — теж зажурено зітхнув Торес, схвильований сценою смерті Леонсії, намальованою його багатою уявою. — Вона померла з вашим ім’ям на вустах. Її останні слова були…

Але тут він витріщив очі і завмер, не докінчивши фрази: цієї миті, зайняті розмовою, з’явилися Генрі і Леонсія. Не помічаючи Тореса, вони підійшли до вікна.

— Ви говорили мені, що вона веліла вам передати мені перед смертю… — нагадав Енріко.

— Я… я збрехав вам, — затинаючись, вимовив Торес, шукаючи вихід із неприємного становища. — Я був переконаний, що вони все одно помруть, ніколи не виберуться з тієї печери, і я хотів пом’якшити для вас. удар, сеньйоре Солано, сказавши те, що, без сумніву, сказала б, помираючи, ваша донька. А потім ще цей Френк, що так сподобався вам… Я вирішив, що краще вам вважати його померлим, аніж дізнатися, яким боягузом виявився цей грінго.

Тут собака радісно загавкав, рвучись до ширми, і слуги докладали зусиль, аби утримати його. А Торес продовжував далі:

— У Долині Загублених Душ живе пришелепкувата істота, яка твердить, що начебто може читати майбутнє за допомогою всякої чортівні. Це страшна, кровожерлива жінка. Не етапу заперечувати, вона гарна на вроду. Але це краса сколопендри, що може сподобатися лише тому, хто любить сколопендр. Тепер я розумію, як усе сталося: вона показала Генрі з Леонсією потайний хід, яким вони вибралися з долини. Френк же залишився жити з нею в гріху, — адже інакше як гріхом не назвеш цей зв’язок, якщо в долині немає католицького священика, котрий міг би їх повінчати. О, не думайте, що Френк закохався в цю жахливу жінку, аж ніяк! він закоханий у її багатства! Ось який ваш грінго Френк! Ви пригріли змію на своїх грудях! Адже він навіть прекрасну Леонсію насмілився заплямити своїм коханням. О, я знаю, що говорю. Я сам бачив…

Радісний гавкіт собаки заглушив його голос, і в ту ж мить Торес побачив Френка і Королеву: так само, жваво розмовляючи, вони вийшли з-за ширми. Королева зупинилася і приголубила собаку; пес був такий великий, що, коли поклав лапи їй на плечі, став вищим від неї на голову. А Торес, облизуючи пересохлі губи, гарячково розмірковував над тим, як йому викрутитися з цього безвихідного становища.

Енріко Солано перший вибухнув сміхом. Сини приєдналися до нього й усі реготали до сліз.

— Я й сам міг би побратися з нею, — злісно зауважив Торес. — Вона навколішках благала мене про це.

— Ну, досить, — сказав Френк, — я звільню вас від брудної роботи і власноруч викину цього негідника за двері.

Але Генрі, швидко підійшовши до нього, сказав:

— Я теж люблю іноді брудну роботу, а цю виконаю з особливим задоволенням.

Обоє Моргани вже приготувалися накинутися на Тореса, але Королева спинила їх рукою.

— Спочатку, — сказала вона, — нехай поверне мені кинджал, що стирчить у нього за поясом. Він украв його в мене.

— До речі, — сказав Енріко, коли це було виконано, — а може, він також поверне вам, чарівна леді, і коштовності, що поцупив у вас?