— Вона огидна жінка! — зовсім невлад вигукнула Леонсія. — Я з першого погляду зненавиділа її.

— Боже мій, яка ви зла! Страшно навіть уявити, як ви зненавиділи б її, коли б із нею одружився я, а не Френк.

— Стрибаймо краще в річку, — сказала вона, припиняючи на цьому розмову.

І Генрі, вкрай здивований, міцно обійняв її і стрибнув разом з нею у бурхливий потік.

На березі ріки Гвалаки дві дівчини-індіанки вудили рибу. Навпроти них, трохи вище за течією, стирчала з води стрімка скеля. Ріка проносила мимо свої шоколадні води, але біля ніг дівчат була тихенька заводь. А в тихій заводі і риба вудилася помалу. Волосінь вудок дівчат звисала нерухомо над водою: їхня принада не спокушала нікого. Одна з дівчат, на ймення Нікоя, позіхнула, з’їла банан, знову позіхнула і, взявши кінчиками пальців шкірку від з’їденого плоду, замахнулася нею, аби закинути подалі.

— Ми з тобою увесь час сиділи занадто тихо, Конкордіє, — зауважила вона, — а дивися: жодної риби не впіймали. Зараз я здійму шум і збаламучу воду. Адже правду кажуть: “Що кинеш угору, те впаде на землю”. А чому не може бути навпаки? От я кину зараз оце ось униз, і подивимося, чи не випливе щось угору. Отже, дивися!

І, кинувши шкірку від банана у воду, дівчина ліниво втупилася в те місце, де вона упала.

— Коли щось має виплисти з води, то хай це буде щось велике, — також ліниво пробурмотіла Конкордія.

І раптом перед їхнім здивованим поглядом з бурих глибин з’явився величезний білий собака. Дівчата ривком витягли вудки з води, кинули їх на берег і, обійнявшись, почали спостерігати за собакою, а той підплив до берега — там, де було нижче, виліз із води, обтрусився і зник між деревами.

Нікоя і Конкордія скрикнули у захваті.

— Спробуй ще! — попросила Конкордія.

— Ні, тепер ти! Подивимося, що в тебе вийде.

Не вірячи в успіх своєї спроби, Конкордія кинула в річку грудку землі. І з води негайно ж з’явилася голова в шоломі. Міцно притулившись одна до одної, дівчата побачили, як людина в шоломі підпливла до берега на тому ж місці, де виліз собака, і теж зникла у лісі.

І знову дівчата скрикнули у захваті, але тепер уже, як вони не вмовляли одна одну, ні в однієї не вистачило сміливості ще кинути щось у воду.

Згодом, коли вони все ще продовжували верещати і сміятися, їх помітили два молоді індіанці, що пливли в каное за течією, зовсім близько від берега.

— Що це вас так розсмішило? — спитав один з них.

— Ми тут таке бачили! — розреготалася Нікоя.

— Мабуть, випили пульки? — озвався другий юнак.

Дівчата заперечно похитали головами, і Конкордія сказала:

— Нам зовсім не потрібно пити пульку, щоб бачити всякі дива. Спочатку Нікоя кинула у воду шкірку від банана — і з води вискочив собака, білий собака завбільшки з гірського тигра…

— А коли Конкордія кинула грудку землі, — підхопила її подружка, — з води вилізла людина з залізною головою. Що, не диво? Виходить, ми з Конкордією — чарівниці!

— Хосе, — сказав один індіанець другому, — з цього приводу варто випити.

І вони, кожен по черзі, поки другий утримував веслом каное на місці, приклалися до великої квадратної пляшки з-під голландського джину, до половини наповненої пулькою.

— Ні! — сказав Хосе, коли дівчата попросили почастувати їх. — Один ковток пульки — і ви знову побачите білих собак завбільшки з тигрів та людей із залізними головами.

— Добре, — сказала Нікоя. — Тоді візьми і кинь у воду свою пляшку з пулькою і побачиш, що буде. У нас з води вискочили собака і людина, а в тебе, може, вискочить чорт.

— Мені б вельми хотілося побачити чорта, — сказав Хосе, знову ковтаючи з пляшки. — Від цієї пульки в мене стільки сміливості, аж через край. До смерті хочеться побачити чорта.

Він передав пляшку приятелю, жестом показуючи, щоб той допив її.

— А тепер кидай! — наказав Хосе.

Порожня пляшка ляпнула у воду, і негайно на поверхню річки спливло дивовижне волохате тіло убитого павука. Це вже було занадто для звичайного індіанця. Юнаки так відсахнулися убік, що перекинули човна. Коли голови їх виринули з води, швидка течія віднесла їх уже далеко від заводі, а за ними, дещо повільніше, пливло перекинуте каное.

Тут дівчатам стало не до сміху. Вони дивилися на чарівні води, в той же час краєчком ока спостерігаючи за переляканими юнаками, які нарешті впіймали каное, витягли його на берег, а самі прожогом кинулися в ліс.

Полуденне сонце вже схилялося на захід, коли дівчата знову наважилися кинути виклик чарівній ріці. Після довгих суперечок вони вирішили нарешті, що разом одночасно кинуть по грудці землі. І з води негайно з’явилися чоловік і жінка — Френк і Королева. Дівчата залізли в кущі і звідти почали спостерігати за Френком, який, підтримуючи Королеву, плив до берега.

— Мабуть, це просто збіг… Могли ж вони випадково з’явитися з води тоді, коли ми туди щось кидали? — згодом прошепотіла Нікоя на вухо Конкордії.