— Що за чортівня?! — прогримів Татем, проштовхнувшись крізь подвійні двері оперативного відділу. — І це ви називаєте «пошуково-рятувальною операцією»?! Зі мною такі штучки не пройдуть!

Ніхто в кімнаті і слова не зронив. Усі мовчали як у рот води набравши. І відповідальний за операції на суходолі. І радист. І унтер-офіцер, єдиною роботою якого було нанесення на карту місцеположення гелікоптера пошуково-рятувальної групи, що розшукував зниклу яхту.

Натомість вони всі обернулися і поглянули на Мілкреста.

Це був один з тих моментів, коли лейтенант пожалкував, що у нього з командиром склалися такі добрі взаємини. Через це «за умовчанням» вважалося, що з Татемом розмовляти має саме він.

— Ну, як я вже казав, гелікоптер досяг координат, які вказав радіомаяк зниклої яхти, але нічого в тому місці не знайшов. Навіть самого радіомаяка.

Раптом Татему захотілося курити. Страх як закортіло.

— З'єднайте мене з пошуково-рятувальною групою, — наказав він. — Я хочу сам почути, що саме вони там не знайшли.

Мілкрест повернувся до радиста. Той, хруснувши шиєю, різко кивнув і проказав у мікрофон позивні гелікоптера. Вся стіна перед ним була заставлена моніторами та завішана географічними картами.

Почувся дратівливий сплеск статичного електроструму, і за кілька секунд стало чути голос першого пілота.

— ПРГ «Вовк» один-дев'ять-один слухає, прийом, — голос пілота заповнив кімнату, бо радист увімкнув гучномовці.

Татем підійшов до пульта і вхопив мікрофон. Його голос лунав гучно як у діжці. Він не питав, він вимагав.

— Що там у вас таке, Джоне?! Чому й досі нічого не знайдено?

Пілот пояснив, що тричі пролетів над указаними координатами, але не побачив у воді ані човна, ані його екіпажа, ані будь-яких предметів узагалі. Вони починають огляд прилеглої території, але запасів палива на ретельні пошуки не вистачить, тому невдовзі їм доведеться повертатися на базу.

— А може бути таке, що координати були вказані неправильно? — спитав Татем.

— Ні, сер, — відізвався пілот. — Ми їх уже тричі перевіряли.

Мілкрест знизав плечима.

— Може, то сам радіомаяк. Видав хибні координати, а потім вийшов з ладу.

— Можливо, — погодився Татем. — Якщо дійсно так, то сподіваймося, що ці хибні координати лише незначною мірою відрізняються від реальних цифр. Інакше район наших пошуків доведеться розширити до району, охопленого штормом, а може, й більше.

— Навіть якщо задіяти кілька ПРГ, цей пошук може розтягтися не менше ніж на тиждень, — зауважив Мілкрест.

— Та отож. І це означає, що нам слід розпочинати розширений пошук уже зараз, — сказав Татем, склавши на грудях руки і наче звертаючись до самого себе. А виходячи з кімнати, він додав: — Будемо сподіватися, що ця родина Данів не тюхтії і що вони боротимуться за своє життя.

Який чудовий захід сонця! І яка гірка іронія!

Якби ж то ми могли насолоджуватися неймовірно прекрасним жовтогарячим сяйвом, яке повільно зникало за обрієм, де пурпурові хмаринки зливалися з блакитним океаном! Але ми, безустанно гойдаючись на хвилях у нашому плоту, не помічаємо цієї краси, бо всі наші думки зосереджені на темряві, яка невдовзі нас поглине. І настане ніч. А з нею — пронизливий холод.

Іще ніколи двійко ковдр не були такими дорогоцінними, як зараз.

— Здається, Керрі мала рацію, — похмуро каже Марк. — Вони за нами не прилетять. Ніхто не прилетить.

— Нам не можна думати в такому ключі, — кажу я. — Нам слід залишатись оптимістами, і це не просто слова, хлопці та дівчата.

Проте Марк наче не чує мене.

— Якби Берегова охорона мала наші координати, то вже давно прийшла б нам на допомогу, еге ж?

— І дійсно. Щось тут не так, — погоджується Керрі.

Ерні теж схвально киває головою — зараз він скидається на маленького китайського мудреця.

— Слухайте, все, що ми можемо зараз зробити, — це залишатися на місці й чекати, поки прибудуть рятувальники, — кажу я.

Це далеко не найкращий з тих аргументів, що я коли-небудь наводила, але він таки спрацьовує. А все тому, що я вимовила слово «чекати». І воно змушує Марка поглянути на мою ногу. А коли він підводить на мене очі, то вони промовляють краще за будь-які слова. Моя нога не може чекати. Принаймні, тривалий час.

Що ще здатне змусити нас швидко змінити тему розмови, як не відкритий перелом гомілкової кістки?