Анжеліка нашкрябала також ім'я капітана Берегової охорони, який телефонував. «Ендрю Тотен» — було написано на папірці. Чи, може, «Татем»? Пітер саркастично скривився на папірець. Анжеліка писала англійською не набагато краще, ніж розмовляла.

Та хоч там як, а він неодмінно дізнається від цього Тотена-Татема всю необхідну інформацію.

Через три гудки слухавку підняла якась жінка.

— Кабінет капітана Татема, — сказала вона різким голосом.

Ага, значить, Татем. Одна відповідь на запитання вже є. Залишилося всього-на-всього близько сотні інших запитань.

— Вас турбує Пітер Карлайл із Нью-Йорка. Сьогодні вранці капітан Татем залишив повідомлення на моєму домашньому телефоні. Наскільки я розумію, трапилося щось дуже серйозне.

— Я не впевнена, що він у себе, містере Карлайл, зараз перевірю. Хвилиночку.

Пітер отетеріло закліпав очима. Не впевнена, що він у себе? А наскільки ж серйозною має бути ситуація, щоб він був у себе, га?

Не встиг Пітер сказати «Чорт забирай, краще б він був на місці!», як його перемкнули в режим очікування. Спочатку йому здалося, що його просто від'єднали. Напевне, в Береговій охороні не полюбляли музичні паузи між гудками і тому віддавали перевагу могильній тиші.

Нарешті на протилежному кінці лінії озвався чоловічий голос. Звучав він досить офіційно, хоча, попри попередні здогадки Пітера, належав досить молодій людині.

— Капітан Татем слухає.

Пітер швидко розповів, хто він, і спитав, що трапилося з яхтою «Родина Данів».

— У тім-то й проблема, що ми самі достеменно не знаємо, — відповів Татем. — Нам відомо лише, що човен потрапив у сильний шторм, який минулої ночі пронісся над Атлантикою. Ми втратили з ними радіозв'язок приблизно о четвертій тридцять Східного поясного часу. Можливо, просто радіо вийшло з ладу.

— О Господи! — стиха вирвалося у Пітера.

— Гадаю, є всі підстави сподіватися на краще, містере Карлайл. Бо дві години тому ми отримали сигнал аварійного радіомаяка.

— А що це за маяк, якщо точніше? — спитав Пітер.

— Це радіомаяк аварійного визначення місцеположення, — пояснив йому Татем. — Він як система Лоджек, тільки для суден. Власне, саме завдяки цьому маякові ми вас і знайшли. Власниця човна, доктор Кетрін Дан, вказала пана Пітера Карлайла як контактну особу на випадок аварії. Ви є її адвокатом?

— Ні, я її чоловік. Стривайте, щось я не зовсім розумію… з моєю сім'єю все гаразд?

— Не можу сказати напевне, містере Карлайл. Але цей маяк приводиться в дію лише вручну. Хтось мав увімкну-

ти його. Ми пошлемо пошуково-рятувальну команду, як тільки-но зможемо.

В голосі Пітера з'явилися різкі нотки.

— Що означає — «тільки-но зможемо»?! Якого дідька ви й досі чекаєте?

— Шторм, містере Карлайл, — незворушно відповів Татем. — У тому районі, звідки надійшов сигнал, шторм іще не повністю ущух. Тому я не можу наразі послати туди рятувальну команду, аж поки не пересвідчуся, що її саму не доведеться рятувати.

— То коли ж шторм скінчиться? — спитав Пітер з нотками відчаю в голосі. — Які ваші розрахунки?

— Гадаю, це має статися незабаром.

— А що мені робити тим часом? Тобто чим я можу допомогти?

— Боюся, в даній ситуації — нічим. Вам лишається тільки чекати. Щойно ситуація зміниться і ми про щось дізнаємося, я вам неодмінно зателефоную.

Пітеру така відповідь видалась абсолютно недоречною. Наскільки він міг судити, казати людям, щоб вони зачекали, — це все одно що їм відмовляти, до того ж у досить нечемній формі. У нього виникло таке відчуття, наче з ним просто формально поговорили, щоб якомога швидше спекатися. А він просто шаленій, коли з ним обходилися таким чином.

Однак не було сенсу демонструвати цьому йолопові Та-тему всю силу свого вибухового характеру. Пітер чудово розумів, що йому не слід псувати стосунки з Береговою охороною. Бо він потребував їхньої підтримки.

— Капітане, не може бути, щоб не існувало якихось екстраординарних заходів, до котрих можна було б удатися в цій ситуації, — став обережно наполягати Пітер.

Татем глибоко і протяжно зітхнув.

— Не знаю, чи вірите ви в Бога, містере Карлайл, але можу запропонувати лишень один спосіб — молитву.

— Дякую капітане, це і справді дуже цінна порада, — сказав Пітер і став пригадувати, чи молився він хоч раз за останні двадцять років.

— Свята Матір Божа, — пробурмотів Джейк, вибираючись на палубу, як тільки скінчився шторм. — Оце розгром!

Кетрін та діти, всі й досі в рятувальних жилетах, піднялися слідом за ним. Вони почали озиратися довкола, і реакція їхня була приблизно такою самою, як і реакція Джейка. Як наслідок, Третя заповідь — «Не згадуй імені Господа Бога твого даремно» — була не раз порушена. А Марк узагалі нагадував платівку, яку заїло у програвачі.