– Але ти знаєш... знаєш!
– Роджер Салернський повернувся до атаки.
– Ось весь світ у темряві щодо причин речей - від лихоманки через провулок до недуги вашої леді - страждання власної леді - яку поїдає недуга. Подумай!

– Я думав про це, Салерно! Я справді думав про це!

Томас лазаретник знову підвів голову; і цього разу він зовсім не затинався.

– Як у воді, так і в крові повинні лютувати і воювати один з одним! Ці десять років я мріяв — я вважав, що це гріх, — але мої мрії та мрії Варро правдиві! Подумайте ще раз! Ось Світло під самою нашою рукою!

– Вгамуйте це! Ви б витримали смаження не більше, ніж будь-хто інший. Я подам вам справу так, як Церква — як я сам — її сформулюю. Наш Джон повертається з маврів і показує нам пекло дияволів, що борються в циркулі в одній краплі води. Чаклунство повз очищення! Ви зможете почути, як потріскують в'язанки.

– Але ти знаєш! Ти все це вже бачив! Заради бідних людей! Заради старої дружби... Стівене!
– Монах намагався запхати циркулі за пазуху, коли він благав.

– Те, що знає Стівен де Сотре, знаєте і ви, його друзі. Я хочу, щоб ви підкорилися абатові «Святого Іллода». Віддай мені!
– Він простягнув руку з перстнем.

– Чи можу я... може Джон тут... навіть накреслити один-єдиний гвинт?
– промовив зажурений монах, незважаючи ні на що.

– Негайно!
– Стівен забрав його собі.
– Ваш кинджал, Джоне. І в піхвах прислужиться.

Він відкрутив металевий циліндр, поклав його на стіл і руків'ям кинджала розбив якийсь кристал на блискучий пил, який згріб у долоню і кинув за вогнище.

– Здається, - сказав він, - вибір лежить між двома гріхами. Відмовити світові у Світлі, яке знаходиться під нашою рукою, або просвітити світ завчасно. Те, що ви бачили, я бачив колись давно серед лікарів Каїру. І я знаю, яку доктрину вони з цього винесли*. Ти мріяв, Томасе? Я також - з більш повним знанням. Але це народження, сини мої, завчасне. Воно буде лише матір'ю ще більшої смерті, ще більших мук, ще більшого розколу і ще більшої темряви в цей темний вік. Тому я, бо знаю і свій світ, і Церкву, беру цей вибір на своє сумління. Іди! З цим покінчено.

Він проштовхував дерев'яні частини циркулів глибоко серед букових колод, поки все не згоріло.

ОСТАННЯ ОДА

(27 Листопада 8 рік до Р.Х)*

ГОРАЦІЙ, Ода 31 Книга V.*

Коли варта під дубом Бантіїї* уночі чатувала

І почувши, як досвітній вітерець задував,

Вже знала, що ніч свою силу втрачала,

Хоч світанок до години своїй гамував

Прихід свій – так Вергілій вмирав

І, розуміючи наближення змін, завбачав*,

Що «Вічних всіх Богів і всіх Богів приречено

Й світання наче те на них чекає зміна

І як світанок той прихід її пригнічено

Допоки не проб’є слушна година.

Бо нова над живими й мертвими зірка явила

І втрачені кохання нашого відтінки і сутінь,

Як і коханих, на вічні віка відновила».

Так, отримавши слово, сказав він...

Сьогодні Меценат очікує мене на Есквіліні*.

Сьогодні ж ввечері зустріну його там...

Та чи відновимось, Вергілій, на світанні?*

Та чи належить нашим той світанок небесам?

КОМЕНТАРІ

Оповідання «Око Аллаха» вперше було надруковано в журналах «Strand Magazine» і «McCall’s Magazine» у вересні 1926 року. Цього ж року воно було включене до збірки оповідань «Дебети і кредити», але тепер в оточені віршів «Завчасно» (Untimely) і «Остання Ода» (The Last Ode).

Час дії оповідання розпочинається, коли кардинал Фалькоді виконував в Англії обов’язки папського легата, які він закінчив в 1264 році. На початку лютого 1265 року він став Папою під ім’ям Клемента IV і був ним до своєї смерті у листопаді 1268 року. Тож званий обід у абата міг відбуватися в 1266 або 1267 році.

Хоча в оповіданні згадуються історичні особи при більш-менш точному датуванні, історична оповідка Кіплін(г)а про середньовічний мікроскоп була названа критиками історичним фентезі, бо, як заявлялось, перші мікроскопи, як і перші телескопи з’явились тільки в 17 столітті. Але слід зауважити, що Кіплін(г) писав його восени 1924 року, коли вже був віднайдений середньовічний так званий «Манускрипт Войніча» і саме тоді серйозно обговорювалось, що цей зашифрований манускрипт створив один із героїв оповідання монах-філософ Роджер Бейкон. Більш того, одним американським дослідником цього манускрипту у той час була висунута теорія, що Бейкон при написанні деінде використовував мікроскоп.

Та все ж Кіплін(г) писав не історичне дослідження, а алегорію, сенс якої виклав у передуючому оповіданню вірші «Завчасно»: якщо світ ще не готовий до правди чи відкриття, можливо, краще відмовитися від відкриття, ніж намагатися змінити світ, який занадто великий і складний, щоб змінити його одній людині.

«Кантор «Святого Іллода»». Cantor з латини перекладається як співак, музикант, але в монастирях стало загальною назвою для бібліотекаря, архіваріуса і музичного керівника. У цьому випадку кантор Джон був бібліотекар, а підкантор Клемент – його помічником. Назва монастиря вигадана.