Командир «Теллура» заспокоївся. Хоч якою великою була могутність медицини, все ж нерідко непередбачені особливості організму (адже завчасно визначити їх серед мільярдів індивідуальностей було немислимо) давали несподівані ускладнення, нестрашні у величезних лікувальних інститутах планети, проте небезпечні в невеликій експедиції.

Нічого не трапилося. Мут Анг повернувся до скрипкорояля, в знелюднілу бібліотеку. Командиру не схотілося грати, і він поринув у роздуми.

Не раз уже командир зорельота повертався до думок про щастя, про майбутнє.

Четверта подорож у космос… Але ще ніколи він не думав здійснити такий далекий стрибок через простір і час. Сімсот років! При тій стрімкості життя, наростанні нових досягнень, відкриттів, при тих обріях знання, які вже досягнуті на Землі! Важко порівнювати, та сімсот років означали мало в епохи стародавніх цивілізацій, коли розвиток суспільства, не підстьобнутий знаннями і необхідністю, йшов лише до подальшого поширення людини, заселення ще порожніх просторів планети. Тоді час був безмірним і всі виміри людства текли повільно, як колись льодовики на островах Арктики та Антарктики.

Століття немов провалювалися в порожнечу бездіяльності. Що таке одне людське життя, що таке сто, тисяча років?

Майже з жахом Мут Анг подумав: як велося б людям стародавнього світу, якщо б вони могли знати наперед повільність тогочасних суспільних процесів, зрозуміти, що пригнічення, несправедливість і невлаштованість планети будуть тягнутися ще так багато років? Повернутися через сімсот років в стародавньому Єгипті означало б потрапити в те саме рабовласницьке суспільство з його найгіршим пригніченням, в тисячолітньому Китаї — до тих самих воєн і династій імператорів чи в Європі — від початку релігійної ночі середньовіччя потрапити в розпал багать інквізиції, розгулу шаленого мракобісся.

Та тепер спроба зазирнути в майбутнє крізь насичені змінами, покращеннями і пізнанням сім століть викликає запаморочення від жадібної цікавості до дивовижних подій.

І якщо справжнє щастя — рух, зміна, переміни, то хто може бути щасливішим від нього і його товаришів? І все ж не так просто! Людська натура двоїста, як навколишній світ, що створив її. Поряд з прагненням до вічних перемін нам завжди шкода минулого — вірніше, того хорошого в ньому, що відфільтровується пам’яттю і що раніше виростало в уявлення про минулі золоті віки.

Тоді мимоволі шукали хороше в минулому, мріяли про його повторення, і лише сильні душі могли передбачити, відчути ходу неминучого грядущого покращення і облаштування людського життя. Відтоді в душі людини глибоко лежить жаль за минувшиною, печаль за тим, що відійшло без вороття, почуття суму, що охоплює нас перед руїнами і пам’ятниками проминулої історії людства. Цей жаль за минулим особливо посилювався у людей зрілих, літніх, накопичував печаль у вдумливої та чуйної людини.

Міт Анг підвівся з-за інструмента і потягнувся сильним тілом.

Так, усе це так яскраво й цікаво описано в історичних повістях. Що ж може лякати молодь зорельота у мить, коли вона здійснює стрибок у майбутнє? Самотність, відсутність близьких? Сумнозвісна самотність людини, що потрапила в майбутнє, стільки разів обговорювалася і описувалася в старих романах. Самотність завжди мислилася як відсутність близьких, рідних, а ці близькі складали невеличку купку людей, пов’язаних часто лише формальними родинними узами. Але тепер, коли близький будь-хто з людей, коли немає ніяких кордонів і умовностей, що заважали спілкуванню людей в будь-яких куточках планети?

Ми, люди «Теллура», втратили всіх своїх близьких на Землі. Але там, в наступаючому грядущому, нас чекають не менш близькі, рідні люди, котрі будуть знати і відчувати ще більше, ще яскравіше, аніж покинуті нами назавжди наші сучасники, — ось про що і якими словами має говорити командир з молодими людьми свого екіпажу.

В центральному посту управління Тей Ерон встановив улюблений них режим вечора. Неяскраво горіли лише найнеобхідніші лампи, і велике кругле приміщення здавалося затишнішим в присмерковому світлі. Помічник командира муркотів просту пісеньку, займаючись безперервною перевіркою обчислень. Шлях зорельота підходив до кінця — сьогодні слід було повернути корабель у напрямку сузір’я Змієносця, щоб пройти повз досліджену вуглецеву зірку. Наближатися до неї стало небезпечно. Променевий тиск починає зростати настільки, що при субсвітловій швидкості корабля може завдати страшного, непоправного удару.

Відчувши чиюсь присутність за плечима, Тей Ерон озирнувся.

Мут Анг нахилився над плечем помічника, читаючи сумовані покази приладів у квадратних віконечках нижнього ряду. Тей Ерон запитально подивився на свого командира, і той кивнув головою. Скоряючись ледь помітному рухові пальців помічника, по всьому кораблі залунали сигнали уваги і стандартні металічні слова:

— Слухайте всі!

Мут Анг присунув до себе мікрофон, знаючи, що у всіх відділеннях зорельота люди завмерли, мимоволі звернувши обличчя до замаскованих отворів звуковиків: людина ще не відвикла дивитися у напрямку звуку, коли хотіла бути особливо уважною.