І пішов далі.

“На тій планеті шістдесят п’ять і три десятих процента населення — математики”, — пригадались йому слова Фрагуса.

— Ну що ж, приєднаємось до служителів інтеграла, — пробурмотів він, стаючи в кінець черги.

Простоявши майже п’ять годин, Антоній піймав себе на тому, що бездумно дивиться в простір перед собою, так само, як ті математики з черги, а голос, що не перестає бурмотіти: “Ну, Фрагус, зробив послугу”, — належить йому самому. Ще через п’ять годин він опинився біля стойки адміністратора — немічного чоловічка з бляклим поглядом.

— Вільні місця є? — безнадійно спитав Ендотеліус.

— Немає, звичайно, — монотонно відповів адміністратор.

— Отже, не поселите, — сумно мовив Ендотеліус.

— Я ж цього не сказав, — так само монотонно озвався адміністратор.

— Не розумію.

— Не розумію, чому ви не розумієте, — адміністратор звів на Ендотеліуса червоні від утоми очі. — Хіба ви не математик? Наш готель імені Давіда Гільберта — тільки для математиків.

— Ні, ні! Математик, — покривив душею Ендотеліус.

— Тоді ви повинні розуміти, що через величезний наплив гостей ми змушені застосовувати метод Гільберта.

— Метод Гільберта? — силувано всміхнувся космогатор. — Я, бачите, працюю в іншій галузі математики і цей метод щось не пригадую.

Адміністратор важко зітхнув і став пояснювати:

— Згідно з цим методом ми можемо прийняти навіть таку групу, кількість учасників якої нескінченна. Коли до нас звертається новий відвідувач, ми робимо перестановку: переселяємо пожильців з першого номера в другий, з другого в четвертий, з третього в шостий… У кожного нашого клієнта в ордері на поселення попередній номер замінюється номером удвічі більшим. Виходить, заселяються лише парні номери, а перший, третій і всі інші непарні лишаються вільними. В них ми й поселяємо щойно прибулих шановних математиків.

— Отже, поселите й мене? — пожвавішав Ендотеліус, який вихопив з пояснень адміністратора раціональне зерно.

— Так, ось вам ордер на перший номер. Розпишіться отут, — і адміністратор насилу підсунув до відвідувача неосяжних розмірів книгу.

Ендотеліус розписався і, полегшено зітхнувши, ввійшов у свій номер. Номер був, як номер. Біля стіни — панель силових меблів. Телевізор звичайний, об’ємний, не полісенсорний. Антоній Ендотеліус розслаблено відкинувся у вмить сформоване крісло і ввімкнув телевізор. Починалась естрадна програма. Конферансьє, сяючи усмішкою, вийшов до мікрофона.

— От ми й знову зустрілися, друзі мої…

Барвистий піджак, відлитий за останньою модою — із штучними біцепсами, — був розстебнутий, і сорочка з перламутровими ґудзиками щільно обтягала повненьке черевце.

— А тепер, друзі мої, хочу розказати вам пікантний анекдот, який я почув недавно від доктора математичних наук… є… та ви його добре знаєте, це відомий вчений. Одна пряма говорить перпендикулярній до неї другій прямій: “Ми з тобою могли б бути непоганим прикладом еквівалентності, адже з симетричністю в нас усе гаразд. А щодо рефлексивності й транзитивності — то це не так уже й важливо. Свої, прямі, не паралельні, якось розберемось!”

У залі пролунали ріденькі оплески.

— А зараз виступає ваш улюблений естрадний ансамбль старовинних інструментів “Інтеграл”. На логарифмічних лінійках вони виконають для вас варіації на тему бінома Ньютона. Просимо!

Очі в Ендотеліуса злипалися. Він вимкнув телевізор і задрімав. Його розбудив гудок фону.

— Я слухаю, — роздратовано сказав Ендотеліус і почув сонний голос адміністратора:

— У зв’язку з поселенням нового пожильця вам належить переселитись в другий номер. Тимчасово, звісно.

— Належить! — сердито пробурмотів Ендотеліус, важко підводячись. — Безсмертний викопний канцелярський щур! Належить! Із вищезазначеного випливає нижченаведене… Прийміть і таке інше…

Другий номер був точною копією першого. Сон зник, і Ендотеліус увімкнув телевізор. Той самий конферансьє, метушливо потираючи руки і підморгуючи, говорив глядачам:

— А ось що розповів мені сам особисто академік… А втім, ви його чудово знаєте. Надзвичайний розум планети!.. Якось за чашкою чаю ми вели з ним мову про різноманітність простору і, відповідно, про транзитивність у математиці. І він сказав мені: “Уявіть собі, любий друже, що ізомірність простору довкола нашої планети зникла і що, природно, порушується транзитивність”. Я спитав, як це можна собі уявити, — тут конферансьє змовницьки підморгнув глядачам, — і він відповів: “У цьому світі може тоді статись ось що: ви заплющили очі, щоб поцілувати молоду дружину, а коли розплющили їх, то виявили, що вона стара”. Ха-ха-ха! Правда ж, смішно?!

Глядачі не сміялися. Дехто став щось нашіптувати в кіберпам’ять.

Антоній позіхнув і тільки-но почав вкладатися спати, як знову загув фон.

— Тепер вам належить переселитися в четвертий номер в зв’язку з приходом нового клієнта, — забубонів адміністратор.

— Належить?! — вибухнув Ендотеліус. — Неодмінно! Але дозвольте нагадати вам, що ви обіцяли преселити мене тимчасово. Це ваші слова!

— Я дотримаю слова, — незворушно відповів адміністратор. — Тимчасово ви будете і в цьому номері.