— Дружину?! — вибухнув Харлан.

— Я був одружений, перш ніж потрапив сюди.

— Побий мене Час! Твою дружину також узяли сюди?

Купер заперечливо похитав головою.

— Я не знаю навіть, чи її не зачепила торішня Зміна. Якщо так, то, мабуть, вона вже не моя дружина.

Харлан нарешті оговтався. Звичайно, коли Учня взяли до Вічності в двадцять три роки, то цілком можливо, що на той час він уже був одружений. Один безпрецедентний факт веде за собою інший.

Що ж виходить? Варто лише раз відхилитися від правила, і ти вже однією ногою на межі, за якою починається безлад. У Вічності все так взаємопов’язане й збалансоване, що вона не стерпить втручання.

— Сподіваюсь, ти не збираєшся прогулятися у 78-е, щоб з’ясувати, чия вона тепер дружина? — Може, він і не хотів бути грубим, але його надто хвилювала доля Вічності.

Учень підвів голову; погляд його був холодний і спокійний.

— Ні.

Харлан знічено засовався на стільці.

— От і чудово. У тебе немає сім’ї. Нікого немає. Віднині ти Вічний і забудь про всіх, кого знав там, у Часі.

Купер стис губи, потім швидко проказав із сильним акцентом:

— Ви мислите як типовий Технік.

Харлан міцно вхопився обіруч за стільницю і прохрипів:

— Що ти маєш на увазі? Що я Технік і, відповідно, Зміни — справа моїх рук? Що я захищаю ці Зміни й вимагаю, аби ти приймав їх як доконечність? Послухай, хлопче, ти ще й року не пробув тут, не навчився навіть розмовляти як слід Міжчасовою Мовою. Ти ще весь напханий Часом і Реальністю, а вже вроїв собі, ніби все знаєш про Техніків і можеш колоти їм очі, як тобі заманеться.

— Даруйте, — швидко проказав Купер, — я не хотів вас образити.

— Не в тім річ. Хіба можна образити Техніка? Просто ти наслухався всіляких розмов, хіба не правда? Адже кажуть: «Холодний, мов серце Техніка». Або ж: «Технік позіхнув — мільйонові людей душі перевернув». І ще дещо подібного штибу. У чому ж річ, містере Купер? Вирішили приєднатися до загального хору? Захотіли стати дорослим? Великою людиною Вічності?

— Я ж сказав — пробачте.

— Гаразд. Я лише хочу, аби ти знав, що я сам став Техніком менше як місяць тому й особисто не здійснив жодної Зміни Реальності. А тепер перейдімо до справи.

Назавтра Старший Обчислювач Твісел викликав Ендрю Харлана до свого кабінету.

— Як ти дивишся, хлопче, на те, щоб вийти в Час і здійснити МНЗ?

Це була якраз вчасна пропозиція. Цілий ранок Харлан картав себе за свою боягузливу спробу відмежуватися від роботи Техніка, за свій дитячий вигук: «Я нічого не зробив поганого, не винуватьте мене!» Цими словами він наче визнавав, нібито й справді в роботі Техніка є щось ганебне, а він, Харлан, усього-на-всього безневинне ягня, бо він новачок у цій грі й ще не встиг стати злочинцем.

Він не пропустить своєї нагоди, щоб витравити з душі докори сумління. Це буде спокутою його провини. Він скаже Куперові: «Так, я зробив те, через що мільйони людей стали новими особистостями, але це було вкрай потрібно, і я пишаюся своїм вчинком».

— Я згоден, сер! — радісно вигукнув Харлан.

— Чудово, чудово. Тобі буде приємно дізнатися, мій хлопчику, — Твісел випустив хмару диму, й кінчик сигарети засвітився яскравою цяткою, — що всі твої висновки підтвердилися з високою точністю.

— Дякую, сер. (Тепер уже висновки, а не «здогади», — подумав Харлан).

— У тебе є талант, хлопче. Могутній талант. Я чекаю від тебе великих справ. А поки що ми займемося оцією, з 223-го. Ти цілком мав рацію, коли стверджував, що, заклинивши муфту зчеплення, можна викликати необхідну «розвилину» без небажаних побічних ефектів. Зможеш це зробити?

— Так, сер.

То було справжнє посвячення Харлана в Техніки. Тепер він уже був не просто людиною з рожевою нашивкою на рукаві. Він змінив Реальність. За кілька хвилин, взятих із 223-го, Харлан заклинив муфту зчеплення — і один юнак не потрапив на лекцію з механіки. Наслідки не забарилися: той юнак не став працювати в галузі сонячної техніки, і простий винахід затримався на десять критичних років. Це, своєю чергою, призвело до того, що війну в 224-му було викреслено з Реальності.

Хіба це не добро? Правда, змінилися особистості. Ну то й що з того? Нові особистості були такі самі люди і так само заслуговували на життя. І коли чиєсь життя скоротилося, то в більшості людей воно стало довше і щасливіше. Щоправда, великий літературний твір, шедевр людського розуму та почуттів, не був написаний у новій Реальності, але хіба не збереглося кілька примірників цієї книги в бібліотеках Вічності? І хіба в новій Реальності не з’являться нові великі твори?

Тієї ночі Харлана довго мучило безсоння, і коли він нарешті задрімав, з ним сталося те, чого вже не траплялося кілька років.