Шеєр посміхнувся:

— Ось таким ти мені подобаєшся, Густаве.

— Яким це?

— Коли жартуєш.

— Атож, моя весела вдача до смаку всім!

— Ось що, Густаве, я, звісно, не авіатор, але як кореспондент, сподіваюся, маю право поцікавитись… Мені здається, що цей літак — бомбардувальник, але…

— Абсолютно точно, Адольфе! Цей чудовий літак має інше призначення. Замість бомболюків зроблено гарний салон для транспортування вищих чинів. Зручно, хіба ні? Тому мене й штурмують місцеві князі.

«Дідько візьми, — помислив, — а що, коли у цьому салончику мені одягнуть наручники, і — прямісінько нах Берлін…»

— Цей же літак, — провадив майор далі, — використовується і для аерофотозйомки:. має винятково чутливе устаткування для цього.

— А «фоке-вульфи»? — запитав Шеєр. — Я вважав, що лише наші славні «фоки» використовуються для повітряної розвідки.

— Це так, коли вони є, — відповів майор. — Та позавчора росіяни останнього збили. Нових ще не одержали. Ось і вивозить нас цей бундючний «пан на спецзамовлення…» Ну, Адольфе, — Густав поглянув на годинник, — тобі вже час! За півгодини побачимося. Чекатиму тебе тут, мов найвродливішу коханку! Бувай!

Автомашина, що перекреслила курявою степ, наближалася до аеродрому. Зараз Шеєр не вагався: вже було видно — машина абверу.

Шеєр шепітливо застеріг Лютке:

— Спробуємо… На нашому боці… За найменшої нагоди, коли станеться повітряна сутичка або потрапимо під вогонь зеніток… Твоє завдання знешкодити стрільця-радиста. Слідкуй за мною… Повертатися нам — ніяк!

За кілька хвилин аерофоторозвідник набирав висоту. За ним чорними торпедами шугонули двійко «месерів». Шеєр сидів на місці штурмана, поряд з Петерсоном, допитливо роздивляючись численні тремтливі прилади. Та дарма. Відчував: однаково не добере, що й до чого.

Як зреагує Петерсон на погрозу зброєю? Скоса поглянув на нього. Спокійне, зосереджене довгасте обличчя. Шолом з навушниками вкриває лоб, щоки, щелепи, підборіддя. Тільки великий ніс рішуче випнувся наперед.

Лютке влаштувався в салоні, біля ілюмінатора, так, щоб зручно було вести кінозйомку і водночас тримати в полі зору стрільця-радиста.

— Пане Петерсон, прошу зв'язати мене з офіцерами, яких рекомендував майор Готтфрід.

— О, чудові хлопці! Одна мить…

І справді, за кілька секунд у навушниках залунало:

— Я Гюде!

— Я Зур!

— Я Шеєр! Чому не бачу ваших літаків?

— Супроводжуємо з боків, трохи згори і ззаду.

— Ясно! Пане Гюде, ви давно воюєте на Східному фронті?

— З двадцять другого червня сорок першого року.

— Ого! З першого дня війни?

— Так.

— І скільки ви особисто провели повітряних боїв?

— Понад сорок.

— Які наслідки?

— Двадцятьох гробонув я, тричі гробонули мене…

— А ви, Зур, давно тут?

— З місяць. До цього бив французів і британців в Африці.

— Маєте нагороди?

— Лицарський хрест і подяка особисто від фюрера.

— Чому перевели на Північний Кавказ?

— Спецпідготовка до боїв у гірських умовах. Окрім того, до війни двічі побував тут як турист. Знаю візуально, де і що…

— Спасибі за інтерв'ю! Поки що припиняю розмову.

Петерсон клацнув тумблерами.

— Хвальки, — пробурчав він, — я почав війну на Східному фронті трохи раніше…

— Як так? — зацікавився Шеєр.

— Я мав честь служити в авіаційному спецз'єднанні полковника Ровеля, — охоче відповів Петерсон. — Воно поділялося на три загони. Літати над Росією і фотографувати з великої висоти прикордонну смугу, військові і промислово-транспортні об'єкти ми почали ще в жовтні сорокового року.

— Багато літали?

— Тоді це було найсуворішою таємницею: балачки про мир, Пакт про ненапад і така інша нісенітниця… А ми літали! Перший. загін базувався, замаскований серед озер Східної Пруссії. Вів розвідку білоруського району. Мав машини «хейнкель-111» зі спеціальними висотними моторами. Другий загін вів зйомки з бази Інстербург і діяв над всім Прибалтландом аж до озера Ільмень. Мали чудові літаки «ДО–215» і «Б-2»…

— А ви особисто в якому загоні були?

— У третьому. Вели фотозйомки Чорноморського узбережжя. Базувалися в Бухаресті. У цьому розумінні нам найбільше пощастило… Між іншим, я тут літав ще тоді, коли Зур тільки тупцював туристичними стежинами.

Вдалині над пасмом гір нараз зринув сліпучий гігант, могутній, як Ельбрус.

— Казбек! — кивнув Петерсон.

Під літаком, укриті лісистими ущелинами, рухалися гірськими шляхами війська. І все в одному напрямі — на схід, де палали Гізель і Майрамадаг..