— Тьху на тебе, вонюча свиното! — спересердя вилаявся Кеслер. — Моя б воля, примусив би цього покидька чистити солдатські сортири…

— Не патякайте зайве, Кеслере, — обірвав його Хейніш і наголосив: — А ви, Штюбе, ріжте комір обережно. По шву!

— Не хвилюйтеся, пане оберштурмбанфюрер. — Майор із спритністю швачки оперував безпечним лезом. — Все буде гаразд… Ага, ось він! Прошу, пане Хейніш, — він простягнув вузеньку паперову смужечку.

— Так я і знав! Ви дурень, Штюбе! — мало не сказився Хейніш, коли прочитав написане, і вголос процитував: — «Господи! Врятуй мені сина мого, збережи йому життя на війні. Молюся за це. Тільки за це, не за себе. Патріція». Це писано рукою матері Шеєра! Чуєте, Штюбе? її власною рукою! Я знаю її почерк. Оце і є ваша «остаточна і недвозначна» перевірка? Боже мій, це ж з якими бовдурами і йолопами мені доводиться спілкуватися! За що ти караєш мене, о боже, працею в балагані навіжених? Кеслере, приведіть мундир пана Шеєра в зразковий порядок! Материнську записку зашийте! І щоб Адольф нічого не помітив… Відповідаєте головою. А цей, — він штурхнув ногою заснулого Зайбеля, — нехай тут прочумається.

— Слухаюсь, гер оберштурмбанфюрер!

— Ну, Штюбе, разом вийшли, разом і повернемося…

А гауптмана залиште у спокої. Якщо хоч раз ще почую якусь дурницю… Начувайтеся. Штюбе! І негайно припиніть подальшу акцію!

А в залі акордеон рипів фокстротами. На підмостках усе вигиналися спітнілі, напівроздягнені красуні з фарбованими личками. Офіцери посилали їм ефірні поцілунки, а ті, що сиділи ближче, намагалися й поляскати…

Крістіна танцювала, запрошена самим паном, оберстом Арнольдом.

— Шеєре, — хрипко зашепотів геть сп'янілий Густав, — як, на твій смак, ота тендітна тростинка з повненьким задком, га? Як погляну, голова йде обертом…

Аж тут за спиною повітряного аса пролунав насмішкуватий голос:

— Даремно шукаєте поради, пане… не знаю, як вас… Цю людину дівки ніколи не цікавили, і тямить він у них стільки ж, як віслюк в апельсинах.

Густав рвучко озирнувся. Позад нього стовбичив здоровенний лейтенант з нахабною, глумливою пикою. Він зневажливо, з неприхованою відразою позирав на Шеєра.

— Що, не впізнаєш камрада?

«Хто він? — гарячково думав Шеєр, миттєво перебираючи всі деталі розмов з полоненим берлінським істориком у Тбілісі. — Шеєр нічого не згадував про цього здорованя… «Впізнати» чи ні? Трохи витримки і чекання…. Нехай розкривається першим… Хоч би якийсь натяк…»

— А ти здорово змінився. Якби не ім'я, нізащо не впізнав би. А твої погляди?.. Все ті ж?

Шеєр не відповідав.

Густав Готтфрід, не знаючи, що вдіяти, кидав на них обох сторожкі погляди.

Майєр не ворухнувся, ніби нічого й не сталося. І це застеріг Шеєр.

— Що ж ти мовчиш? Гадав, загинув Альфред у концтаборі? Це ж за твоїм доносом, покидьку, бідного Альфреда витурили з університету і скрушали ребра в гестапо. А бідолаха Альфред — перевихований Альфред — ось я! Як і ти — у формі офіцера вермахту!

— Слухайте, пане… не знаю, як вас там? — не втерпів Густав, — а не котилися б ви під три вітри?

— Тільки з Адольфом! — зухвало рикнув здоровань. — Я цього гада потягну хоч у пекло!

— Добре, Альфреде, ти маєш рацію, — раптом зголосився Шеєр. — Нам справді слід з тобою трохи погомоніти..»

Він піднявся з-за столу. «Альфред» тріумфував, дивлячись на його засмучене і явно розгублене обличчя.

Аж тут Шеєр наніс блискавичний удар йому в сонячне сплетіння. «Альфред» вирячився від несподіванки і, хапливо ковтаючи повітря, почав осідати на підлогу. Але Шеєр не дав йому впасти. Він схопив його за комір, смикнув цього дебелого здорованя вгору і прицільно втелющив прямим, невідпорним ударом у щелепу. Тільки тепер «Альфред» гепнувся. Намагався звестися, але Шеєр вдруге — вже ногою, твердим, як камінь, носаком чобота — стусонув його «під дих». Здоровило качався у корчах…

Ніби з нічого виникли над ним оберштурмбанфюрер Хейніш і майор Штюбе.

— Приберіть цього п'яничку! — гарикнув Хейніш. — Штюбе, я про що вас попереджав?

— Але ж, пане оберштурмбанфюрер, моя відсутність… Ми разом…

— Ну, добре! Інцидент вичерпався. А пан Шеєр, з усього видно, в університеті не лише порпався в старезних, пропилюжених фоліантах… Молодця!

«Альфреда» тягли на вихід за ноги…

— Панове, у мене сюрприз! — забрав слово Хейніш. — Маю нагоду повідомити всім! І вам, Штюбе, теж не завадить послухати… Панове! За рішучі й сміливі дії у сутичці з партизанами наш дорогий берлінський гість, ще вчора цивільний історик Адольф Шеєр нагороджений бойовою медаллю. Віват панові Шеєру! Хайль Гітлер!