Шрифт:
Хлопець трохи відхилив гардину. Єва підійшла до нього, глянула у вузеньку щілину.
— Бачиш того типа на лаві під платаном? У дощовику.
— Бачу. А що таке? — Єва міцно стиснула хлопцеві руку. — Чого ти так зблід?
— З учорашнього дня ходить за мною по п'ятах. Єво… — він глянув широко розкритими очима на дівчину. — Єво, я боюся… Мене можуть арештувати.
Дівчина теж вжахнулася.
«Чого доброго, — подумала вона, — хлопчина ще наведе поліцію на мій слід. А з цього може вийти велика неприємність, тим більше, що сьогодні ввечері до мене має прийти Фреді. Треба скоріше здихатися цього хлопця, а потім попередити Фреді, щоб він був обережним».
— Іштване, — звернулася вона до переляканого хлопця. — Ти мусиш негайно виїхати. Не перебивай мене, слухай, що я тобі скажу. Цієї ночі тебе, певно, затримають. — Голос дівчини дрижав. — Я дам тобі адресу в Сомбатхеї [6] . Мої знайомі допоможуть тобі перебратися через кордон. Я напишу кілька рядків до двоюрідного брата. Ні, писати не слід. Дам тобі значок, ти покажеш його і скажеш, що прийшов від Єви Шоні. Добре?
— Добре, — видихнув хлопець, тремтячи від хвилювання. — Тільки… в мене немає грошей на дорогу.
— Я позичу тобі. Потім пришлеш. Ну, збирайся!
Іштван якийсь час стояв, поринувши у думки. На його чолі пролягли глибокі зморшки.
— Я хотів би написати листа…
— Пиши, тільки швиденько, — розпорядилась дівчина. Вийняла з шухляди стола аркуш блідо-зеленого паперу і конверт.
Іштван сів за маленький стіл і почав писати. Єва взяла з шафи одяг, білизну і пішла у ванну. Коли повернулася, хлопець ледве впізнав її. На ній була спортивна спідниця димчатого кольору, блакитний светр, поверх нього такого ж кольору кофта. Густе, світло-русяве волосся було зав'язане назад тоненькою хусточкою з штучного шовку.
— Ти готовий?
— Так! Єво, — Іштван завагався. — Можна тебе попросити, щоб ти доставила цей лист адресатові?
— Віднесу, але ходімо скоріше. Ось тобі значок. Приколи його на піджак. Оце папірець з адресами. Запам'ятай їх і папірець розірви на шматки. Тут гроші, сховай їх у кишеню. — Дівчина поклала хлопцеві на плече легкий плащ. — Я піду вперед, а ти йди за мною. Почекай мене перед дверима двірникової квартири. Я хочу провести тебе так, щоб той тип нічого не побачив.
З квартири вони вийшли разом. Єва зачинила двері і поспішила вперед. Іштван почекав, поки дівчина дійшла до першого поверху, потім рушив за нею.
Коцка підняв трубку.
— Алло. Це Барді. Привіт… Слухаю… Зрозуміло. Ще не залишав квартири? Гаразд. Скоро надійде зміна. Можливо, я й сам піду… Добре. В такому разі дочекайся мене. — Він поклав трубку.
Коцка сперся ліктями на стіл і задумався. Картина ще не була ясна. Залишалось багато нез'ясованих моментів.
«Думай спокійно і логічно, — наказував собі. — Були в тебе й складніші справи».
Він підвівся, підійшов до вікна і притиснувся гарячим лобом до шибки. Так ніби проходив біль в очах від недоспаних ночей.
На площі грались діти, неквапливо проходили, притулившись одне до одного, пари закоханих. По тротуару кудись поспішали заклопотані люди.
«Добре було б піти додому, спочити. Вже цілий тиждень майже не заглядав до своїх. Като цілком законно нервує. На чому я спинився? Так, так. З аргументами Челеї можна погодитись. Краснай випадково вплутався в справу». — Старший лейтенант відійшов од вікна й почав повільно ходити по кабінету. Він мимохіть рахував кроки…
«Один, два, три… чотири… п'ять… П'ять кроків. Якби в мене була кімната довжиною п'ять метрів, Като була б рада. В інших уже є добра квартира, а в нас немає… Знову думки блукають не там, де слід, — картав він себе. — Я стомлений, оце б виспатися. Хоч раз. Так. Повернімося до Фреді. Звідки відомо, що це реальна особа? Ми виходимо з донесення агента Б-19. Можна з ним погодитися? Так, можна».
Він підійшов до сейфа, взяв папку. Знайшовши донесення, почав читати.
«Мені вдалося встановити, що керівником однієї з розвідувальних груп, що діють у Будапешті, є якийсь Фреді. Це, певно, кличка. Його заслано у Будапешт після визволення. Бездоганно володіє угорською мовою. І цілком можливо, що за походженням він угорець. Встановлено, що в нього вища освіта. Підтримує зв'язок з дівчиною, яку звуть Єва Шоні».
Коцка перегорнув ще кілька сторінок. В одному з донесень говорилося про те, що Фреді зайнятий виключно військовою розвідкою. Ось у донесенні мовиться, що, крім Єви Шоні, членом шпигунської банди Фреді був Ференц Вільдман. Вільдмана вони знали й раніше. Він повернувся в Угорщину також у 1945 році. Довгі роки жив на Далекому Сході і працював проти німців.
До рук Коцки потрапила записка, яку він знайшов у сорочці Вільдмана. Вона була написана на блідо-зеленому папері. Коцка уважно розглянув літери, послідовність викладу і прийшов до висновку, що Фреді багато пише. Про це свідчили зв'язуючі лінії між окремими літерами, спрощення літер, пропуск надбуквених знаків. Але що мав на увазі Челеї, коли говорив про записку? Ясно, що її автор освічена людина. Він подивився крізь аркуш на світло — може, є водяні знаки. Їх не було. Папір не угорського виробництва, — вирішив Коцка. — На угорському папері такої якості завжди є водяний знак».