Євген сів на чільному місці сам не свій. Відчував себе обійденим, ображеним. Чому від нього забрали Оксану? Чому так нахабно поводить себе Роман? Це нечесно. Це неетично…

— Ну що — почнемо? — підвівшись, сказав Роман. — Іменинник у нас несміливий, я буду тамадою. Наливайте бокали, чарки. Готуйтеся до бою. Євгену сьогодні двадцять п’ять років. Вік такий, коли переходять до серйозності, до солідності. Побажаємо імениннику серйозності!

Хлопці і дівчата усміхалися. Євген хмурився, не піднімав чарки. Оксана помітила це, запитала:

— Євгене, чому ж ви не п’єте?

— Я взагалі не п’ю, — відповів Євген.

Роман хвацько вихилив велику чарку перцівки, крякнув, голосно сказав:

— Він у нас монах. Аскет. Три роки тому вперше випив чарку, позеленів, скривився… і відтоді — в рот не бере! Але то не біда! Нам більше буде! Оксано, не звертайте уваги, пийте…

— Ні, чому все-таки ви не п’єте? — наполягає Оксана.

— А для чого? — по-дитячому запитав Євген, оглядаючи ясними очима присутніх.

— Дуже дивно, — сказала грайлива дівчина з пофарбованим волоссям. — Для чого ж ти нас запросив? Щоб дивитись на тебе? Ми тебе й так бачили часто!..

— А хіба відзначать іменини можна лише п’янством? — похмуро бовкнув Євген. — Можна поговорити, посперечатися…

— Спочатку вип’ємо, — зняли ґвалт хлопці, — а потім будемо сперечатися! Веселіше стане!

— А про мене такі веселощі штучні, — заявив Євген, наливаючи собі лимонаду. — Це гальванізація, ін’єкція. Треба, щоб людина веселилася природно!

— Доморощений філософ, — підморгнув Оксані Роман. — Ви не слухайте його. Нудота!

— Вікна розуму мусять бути чисті, — огризається Євген. — А ви запльовуєте їх алкоголем. Хіба не так? А через брудні вікна що там побачиш? Тільки каламуть!

Гості вже випили по чарці, по дві, в голові у них приємно закрутилося. Вони слухали слова іменинника зверхньо, поблажливо. Посміхалися, з апетитом поїдали закуску. На протилежному від Євгена боці стола зав’язалася якась суперечка між фізиками. А Оксана все ще тримала свій бокал, розгублено поглядаючи на Євгена.

— Пийте, — шепотів Роман. — Не слухайте марення. То гра в оригінальність…

Оксана зиркнула на Євгена. Він сидів, нахмурившись, не дивився ні на кого. Чому він такий? Чому? Адже і Роман веселий, і всі друзі. А він… Для чого показувати себе смішним в компанії?

Вона поглянула на Романа. Він відповів їй довгим, жагучим поглядом. Їй не був неприємний той погляд. І сам він був гарний, ґречний, гармонійний. Класичне обличчя, рівний ніс, чорні очі, чорні кучері. Дуже гарний…

Він прикрив віями очі, прошепотів:

— Пийте, Оксано. Хай буде вам весело…

Вона підняла бокал, звернулася до Євгена…

— Євгене, за вас. За ваше щастя!

Іменинник стрепенувся, щось хотів сказати. Ніби бажав утримати її від чогось. І не посмів. Оксана випила бокал до дна. Червоні вуста її блищали. І одразу вона стала трохи… земнішою. Зникло щось незриме… Одлетіло, випарувалось… Чари розтанули…

«Ось воно, — з болем подумав Євген. — Те, чого я завжди боявся. Банальне, звичне, буденне».

Розмова ставала гарячішою. Молодий фізик Василь, товариш Романа, палко жестикулюючи, щохвилини поправляючи окуляри на кирпатому носі, кричав:

— Все можна моделювати. Все! Весь світ. Кожну тварину, кожну рослину, кожне явище. І людину! Кібернетика охопить собою все! Це універсальна доктрина!

— Захоплюєтесь, — заперечив студент консерваторії, знайомий Євгена. — Ви переносите успіхи кібернетики на всю природу, на всі явища. Навіть на мистецтво…

— А що ж! Що таке мистецтво? Певна сума інформації про навколишній світ! У різноманітних поєднаннях, виявах. От і все!

— Це вульгаризація!

— Дурниці! Треба брати світ таким, як він є. Для чого вигадувати якісь романтичні казочки, ідеалістичні теорії? Кібернетика пояснює все!..

— Вона пояснює лише те, що підвладне їй, — різко сказав Євген. — А до іншого їй зась!

— До чого ж іншого? — іронічно запитав Роман.

— До творчого процесу, — сказав Євген.

Василь повчально підняв палець вгору, потім ткнув ним в Євгена.

— Експеримент заперечує тебе, брат ти мій! Уже є кібери-поети, шахісти, композитори! Творчий процес теж моделюється!..