І ось переді мною з’являється баский білий кінь. Він, гребонувши копитами землю, зупинився, жде, поглядає розумним оком. Я скочив у сідло. Прямую просто на стіни. Спалахую такою вірою, що стіни розступаються, і я вилітаю верхи на коні в неосяжне поле.

Куди лечу — не знаю. Знаю, що захоплення, тріумф свободи підняли мене на таку височінь могутності духу, де мені не страшні вже ніякі перешкоди, ніякі муки.

Та ось позаду чути громовий голос. Він кричить:

— Повернись! Повернись, я наказую тобі!

Дивлюся назад. Навздогін скаче рогата, страхітлива потвора. Вона сипле полум’ям з рота, погрожує, наздоганяє.

— Ніколи! — відповідаю я. — Краще згинути на волі, ніж століттями гнити в рабстві!

Потвора вже близько. Ось вона схопить мене. Тоді я підіймаю руку. В ній з’являється запалений смолоскип. Я кидаю вогонь в морду потворі. І все зникає…

Нема фортеці. Нема коня, потвори. Я стою серед неосяжного поля. Хліба — золоті, ніжні, котять хвилі під вітром. На небі — сонце.

Звідки такий сон? Звідки дивні, незрозумілі символи?

А втім — чому незрозумілі? Дещо ясно. В символічному висловленні мені бачиться мій власний стан. Моя незгода з близькими, з їхніми поняттями, переконаннями, діями. А втім — не буду про це. Не треба. Може, воно якось владнається, вляжеться, перейде. Треба шукати коня баского, треба готувати смолоскип, щоб зуміти прогнати потвору міщанства і егоїзму…

А все-таки дуже цікаво, як виникають такі сни? Чому так мало працюють над цими проблемами? Якби я не вчився в консерваторії, то став би біофізиком. Саме біофізиком. Щоб поєднати живе і неорганічне. Щоб зрозуміти глибини психіки. Коли ми їх розгадаємо? Як? Кібернетики бажають іти — і йдуть — шляхом моделювання механічного… а мені здається, що це примітив. Людина — всеосяжна істота, і її треба вивчати також всеосяжно. І, насамперед, з позицій мистецтва. Так, так, я твердо переконаний, що до Людини треба застосувати ключ мистецтва, краси, гармонії…

А сни — це цілий світ. Неосяжний, глибокий, таємничий. Це ж третина людського життя. Хіба можна зводити цю третину до відпочинку, до марення. Ні, це, напевне, дуже цікавий стан, ще зовсім не вивчений наукою… І в ньому, безумовно, є свої закономірності. І свої таємниці. Кожен знає, що в снах ми часто думаємо над такими проблемами, яких не можемо вирішити в стані нормальному. Вчені приносять «звідти» рішення складних формул, композитори чують нові мелодії, художники бачать ідеї картин, люди згадують забуте, бачать приховане. У снах ми сперечаємося, роздумуємо, шукаємо істини, б’ємося, приймаємо рішення.

А чи не може бути, що в стані сну ми єднаємося з іншими світами. Наша психіка, точніше фізична свідомість, спочиває, перебуває в інертному стані… а деякі ділянки свідомості сприймають радіацію, імпульси інших планет, інших вимірів. Все це передається у просторі через універсальне поле, Х-поле, через поле Праматерії, як говорили древні. Вони ще казали: «Пізнай самого себе». Як просто і сильно сказано. В Людині приховано Безмежність. Хіба не так? Адже кожна людина повторює в ембріональному стані всю праісторію людства. Вона — Безмежжя в потенції. Вона — єдина з Всесвітом…

…Знову берусь до запису. Перечитав попереднє і бачу, що мої думки мають сенс. Єдність Людини з Всесвітом — не абстракція. Це абсолютно конкретний процес, явище.

Думка ця спалахнула сьогодні, коли ми з друзями пливли по Дніпру на теплоході. Я сидів попереду, дивився на Сонце. Воно сідало за обрій, червоніло, наливалося важкими фарбами, багрянило луки. І я — не знаю як — раптово, несподівано, нез’ясовно — відчув свою єдність з Сонцем, з Землею, з світом. Відчув, що Сонце тримає мене в собі, і не лише мене, а Землю, всі планети, все, що є…

Я вагомо відчув його поле тяжіння, а себе — як частку, як електрон, як невіддільний елемент цього гігантського життя Сонця…

Ех, мало в мене часу, мало знання, мало можливостей! Якби можна одразу оволодіти і фізикою, і живописом, і естетикою, і політекономією, і астронавтикою, і парапсихологією! Скільки таємниць стукають у свідомість сучасного людства!

А наука майбутнього, напевне, буде всеохоплюючою, синтетичною! Тільки так треба. Не можна розділяти єдине тіло Пізнання. Той в ліс, а той по дрова! Фізик — своє, а художник — своє! Нова наука, наука комуністичного світу, буде терпимою, мудрою, широкою. Як багато вона буде вміщати! Як глибоко пізнає Людину і Космос. Серце б’ється сильно, тривожно. В серці моєму звучать дивні образи, мелодії. Напишу оповідання… Про своє бачення світу, про друзів з інших світів. Хай буде. Друкувати не стану ніде… а найближчим друзям прочитаю… Найближчим… а може, найближчій…

Я п’яний. Я смішний. Я радісний.

На випускному вечорі познайомився з нею.

Скільки я думав про це. Навіть боявся думати. Я ходив за нею, як тінь. Я боявся наблизитись до неї. А тепер — я знайомий з нею. І вона обіцяла прийти до мене. Не хочу думати, мріяти далі, глибше. Щоб не розчаруватися. Щоб не злякати свого щастя…

Ти щасливий, Євгене?

Щасливий, щасливий…

А що таке щастя? Чому люди так прагнуть до нього? І як хто розуміє його?