Заснув. Снились якісь сни чудні - пробужався, а пробудившись, не міг пригадати, що снилося... Прокинувся вранці; чую якийсь гомін... крізь забите вікно в щілинки сонце - наче золоті стрілки. Чую, пташки щебечуть, шумлять дерева... Я до щілинки око - Марта стояла якраз передо мною і дивилась кудись далеко, між дерева у садок, задумалась. Хороша вона була, молода і свіжа, як ранок. Обличчя - як у доброї дитини. О чімсь вона думала і смутувала.

«Нехай же на мене гляне!» - помислив я та й стукнув. Вона сполохнулась, зирнула на моє вікно і зникла.

Старий ласкаво мене вітає і вже каже мені «любий ти».

– А що, заспав у нас? Втомила дорога?

– Оце!
– озвалась Гапка.
– Та коли б хто й три роки спав, то б на четвертий заснув - так там добре спати.

А я думав: «Коли б вже не мимрав він, а хутче до діла».

– Що ж!
– почина він.
– Сподобав ти Марту і бери! Се дарма, що ти з козаків, - всі, кажу, люди в Бога та в убогого!

– А дочка ваша знає, що я її сватаю?

– Аякже! Знає. Я ще вчора їй сказав, зараз, як ти приїхав, і по вечері, як ти спати пішов, я знов.

– Чогось вона неначе смутна?
– питаю.

– Ще молоде дуже, так дурненька. Ще свого щастя не розуміє, де воно. Оце й вередує: «Не хочу заміж!»

– А ви питали, чому не хоче?

– Та що ж там питати! Якась дурничка.

– А може, у неї хто другий у мислях?

– Борони Боже! Та вона ще й не бачила нікого зблизька - тебе першого. Хто поїде до вбогого одставленого попа... Се вона так... дурненька... ще не знає тебе... Познаєтесь, то й полюбить.

– А як ні?

– Чому ні! Вона сама бачить, що ти чоловік добрий, вона в мене розумна!

А мені згадалася Лукашева жінка-покійниця, що казала йому: «Ви добрий чоловік, а я собі смерті бажаю!»

«Не візьму Марти я й сам», - помишляю, та й роздумався, як би її взяти...

– А що задумавсь?
– пита старий.
– Не роздумувай!

– Добре-бо, - кажу йому.

Прийшла Марта до обіду смутная, тихая і зимная; я до неї не заговорював, хотів, щоб і не дивитись, так як вже не сторожився - очі мої косяться та й косяться у той бік, де вона.

Увечері ми гуляли по садку. Попереду йшов старий, а я за ним, а за нами Гапка і Марта. Гапка раз у раз кидалась то у той бік - підняти суху гіллячку, то у цей бік - сполохнути горобців; Марта йшла, опустивши головку.

Минув ще день - Марта усе смутная. Я став мислити, що краще мені буде додому завертати, а сам собі кажу: «Зажди ще, Тимоше, зажди ще трошки, брате!» - і зажидаю...

По обіді ліг старий спочити, а я сидів сам у кімнаті, коли увійшла Гапка хутенько.

– Пішли б ви у садок прогулятись - ходімте, я вас проведу.

«Чи не знаю сам дороги - чого докучає?» - думаю, йдучи за нею.

– Де ви там?
– крикнула Гапка.

– Я тут, - одказала Марта з-за дерев.

– Ходіть-бо сюди - хутенько-хутенько!

Марта хутенько вийшла на стежку; побачивши мене, зчервоніла і зупинилася.

– Оце гость скучав сам, - каже Гапка та й побігла, набігці говорячи: - Мені дуже ніколи.

А у мене в очах усе тільки кружки, кружки червоні… здалося мені, що Марта втікати од мене хоче.

– Куди ж ви втікаєте?
– питаю.
– Заждіть трошечки

– Може, ви не знаєте, - промовила вона до мене, - що я вас не хочу. Мене не слухають.

Очі в неї сповнені були слізьми.

Я зовсім сторопів, та, шануючи себе, прибодривсь і одказав їй:

– Я й сам такеньки думаю.

Вона на мене подивилась. Очі тихі, ясні і проникливі та й каже:

– Чого ви до нас приїхали? Ви мене не знаєте, а приїхали сватать. Вам усе, мабуть, рівно, яка у вас жінка буде, а я так не хочу. Я до пари собі хочу.

І стоїть проти мене, і говорить, наче жалує.

– Та ви, певно, когось вже обрали собі - так ви й кажіть!

– Ні, ще нікого. Я ще нікого не знаю.

– А чого ви шукаєте для вподоби? Кого вам треба?

– Я не знаю... Когось, до кого моє серце приляже...

– А чому ж до мене ваше серце не приляже?
– жартую, а в самого на серці миші скребуть лапками.

Вона нічого не сказала.

– Я од вас поїду, - говорю їй, - а поки ви мене не жахайтеся - я чоловік смирний.

Вона тоді підійшла до мене ближче і каже:

– В вас нема роду?

– Нема, - говорю, - нема в мене нікого!

– Ви хочете в Макухи на дяка чи ви там бували? Які там люди? Чи гарно там?

– Не знаю. Та мені усюди гарно: де не прийду, то женуть!

Старий прийшов і радіє, що ми вкупі з Мартою.