Я стояв і мовчав. Шматки Тоцького повивалювалися на сніг. В помаранчевому освітленні вони виглядали як копчений бекон.

– Ти шо, підар? – Макс млином замахав руками. – Ти шо, за кого мене тримаєш?… А може, тебе замочити, Лу? Я не люблю підарів, Лу!

Проповзла парочка, яка вивалилася з «мерса». Баришня спіткнулася об руку Тоцького, підняла і простягнула мені.

– Будь ласка, це ваше!

Макс випнув губу.

– Ні. Не його, – сказав він. – Тоцького.

– Ні, я бачила, як ви упустили.

– Ні, це не моє, – повторив я. – Мої на місці.

Для достовірності я простягнув їй свої руки, щоб вона розуміла, на кого нарвалася. Найшла лоха.

Дамочка подивилася і побачила руку Тоцького з золотим брюліком, а я виматюкав подумки Макса – лишати рижуху, бля, точно козел, може тільки козел. Але потік моїх думок несподівано перервався. Дамочка жбурнула частину Тоцького під ноги і заверещала, забила об дублянку руками, мов крильми курка. Отак вона стояла і кричала, хто його зна скільки. Опам'ятався Макс. Він витягнув свого кольтяру, ткнув дамочці під носа.

– Заткнись, дура! І вйобуй звідси, а не то я…

Я нахилився і став збирати решки Тоцького, думаючи, як замочити Макса, і про підара думав також. Дамочка не переставала верещати.

– Я тебе в жопу оддрючу, а твій фраєр тебе ж і розпиляє!

Ліхтарі лізуть в очі. Мені обридла ця парочка сраних мажорів. Максу, видно, теж, а швидше ґанджу покурити закортіло або по вені чорної прогнати. Він наводить шмал на пару і кричить на всю Тарасівську:

– Блядь, ану валіть звідси!

Тут мене пробиває. Я кажу Максу:

– Макс, а ти знаєш щось про любов?

Кеглі Макса так торохнули, що почули на Троєщині.

– А ти шо, підар? – говорить вкрадливо Макс.

– Ти чо, охрінів. Я тобі про вищу любов втіраю! – я йому.

– Ну ти насрав, – відповідає Макс і тягне руку за шмалом.

Мені робиться ніяково і смішно. Ще валить сніг, сиро і така хєрня, що навіть у кіно не знайдеш. Тарантіно на відгул пішов. Ага. Посцять.

– Мочи, що тягнеш. Я тільки й жду, щоб ти своїми мізками посрав!

І так пру на нього, а він стоїть, ворушить кеглями. Порожняк повний.

– А хто втірав про любов! – завівся по-новій Макс.

– Ідіот, я тобі про любов братську. Про християнську говорив.

Макс якось обм'як, присів навпочіпки, звісивши руки зі шмалом на колінах. Я схилився над ним в брунатних сутінках, з дорогим запахом парфумів та поту, що струменіли з цих двох.

– Ти чого брюлік у Тоцького з пальців не зняв? – уже спокійно запитав я.

– Я не відморозок, – тихо так, наче дитина, сказав він, і велетенські його руки затремтіли на колінах.

– Чистої води, – гнув я своє.

Посипав сірий як попіл сніг. Я сів поруч з Максом. Разом ми подивилися на парочку.

– Що з ними робити? – заворушилися кеглі у голові Макса.

– Замочити.

Мужик зомлів і повис на дамочці.

– Ні. Ми їх відпустимо. Мама нічого не говорила.

Я витягнув «берету».

– Слухай, Макс, на кой хєр ми тягнемо цей ящик? – запитав я у нього.

– Мама ж, блін, сказала… А ну розвернись сракою, – звернувся він до дамочки.

– Мама, недоумку, сказала про другий ящик, – видав я йому істину в останній інстанції.

– Еге… – він продовжував вивчати зад дамочки.

– А ще Мама сказала, щоб я замочив тебе, – давив я своє.

– Ти в натурі?

– Куди натурніше.

Макс заходився вивчати мужика.

– Ідіть на хєр звідси, – заревів він бугаєм на парочку.

– Стоять!

– Пиздуйте!

– Ти нариваєшся!

– Нехай допоможуть збирати Тоцького!

– Да, тільки разом! Да!

Ми четверо, розплилі у жовтку всіляких там підсвіток, почали запихати Тоцького до ящика. Цього разу все поміщалося, складалося нормально, тільки ящик трохи промок і розвалився. Але чисто технічна проблема викликала у мене обґрунтовану підозру. Я зупинився з шматком грудини Тоцького і глянув суворо на Макса.

– Макс…

– А?…

– Макс, – дипломатично почав я. – Ти, брат, не думай, що я знову наїжджаю на тебе…

– Ти стосовно підара? Забудь, старичок. Давай швидше упораємося…

– Який в хєра підар! Скоро нас самих так виїбуть, що місця на сраці не знайдеш, де штопати.

– Ти чо?! А?

Я сів прямо на жовтий сніг. Макс проти мене.

– Макс, скажи, де голова?

– Ти про шо… Лу? Я ж…

– Макс, – тихо почав я. – Де голова Тоцького?

Макс випнув губу, сплюнув через неї, подивився на гурт дівчат у яскравих курточках, що пускали кольорові кульки, сипали серпантином.