А Гед собі не дозволяв навіть цього.

"Невже я ніколи про це не замислювалася?" — запитувала вона себе.

Їй довго не вдавалося заснути. Але й уві сні чийсь голос все кликав її: "Тенар! Тенар!", а вона відповідала криком чайки, що летіла над океаном у потоках сонячного світла.

* * *

Тітонька Слань помилилася: Яструб спромігся вижити. За кілька днів стара вирішила, що він дивом урятувався від смерті, і почала ще завзятіше, ніж до того, годувати його юшкою з козлятини, різних корінців і цілющого зілля. Вона обережно підтримувала хворого за плечі, ложка за ложкою вливаючи в нього життя, і щось постійно бурчала. Хоча й сам він упізнав її і називав, як і всі інші, тітонькою Сланню, та й вона, ніде правди діти, бачила, що це таки той, кого кликали Яструбом, проте відьма трималася насторожено. Не подобався він їй, та й квит! "Все в ньому не так, як має бути", — казала вона. Тенар завжди довіряла відьминому здоровому глузду, тож такі підозри вельми бентежили її, адже у своїй душі вона не мала й крихти сумніву, а лише радість від того, що Гед повернувся, що він хоч і поволі, але повертається до життя.

— Коли він знову стане самим собою, тоді ти побачиш! — сказала вона тітоньці Слані.

— Самим собою! Ще б пак! — зневажливо озивалася відьма, показуючи Тенар, як легко ламається в пальцях порожня горіхова шкаралупа.

Через деякий час Гед уперше запитав про Оґіона. Тенар з острахом чекала цього запитання. Їй уже майже вдалося переконати себе, що Гед взагалі не запитає її про це, що він сам дізнається про смерть свого вчителя — так само, як дізнались про неї чарівники з Ґонту і Ре-Альбі. Але на четвертий ранок, прокинувшись, щойно Тенар підійшла до нього, Гед поглянув на неї і сказав:

— Адже це будинок Оґіона.

— Так, це Айґалева хатина, — відповіла вона, намагаючись здаватися безтурботною. Їй і досі було важко вимовляти вголос Істинне ім'я Великого Мага. Вона не знала, чи відоме воно Гедові. Але, швидше за все, він знав його.

Якусь мить Гед мовчав, а тоді озвався глухим безбарвним голосом:

— Отже, він помер.

— Так, десять днів тому.

Він лежав і дивився в одну точку, наче про щось міркуючи.

— Коли ж я сюди потрапив?

— Чотири дні минуло.

— У тих горах більше нікого не було, — важко промовив він, а тоді заплющив очі і глибоко зітхнув.

Сили поволі поверталися до нього, але тривога в очах не зникала; важкі зітхання, зціплені кулаки — Тенар уже майже звикла до цього. Так, сили поверталися до нього — але не душевний спокій.

Якось він сидів на порозі хатини, гріючись на осонні. Поки що він міг дійти лише від ліжка до ґанку. Сидячи на порозі, він милувався сонячним днем, а Тенар, яка полола на городі бур'яни, поглянула на Геда новими очима. Він і досі скидався на гостя з того світу. В його очах не було колишнього вогню. І все ж таки цей схожий на тінь, наче обвуглений чоловік був тим Гедом, обличчя якого вона вперше побачила у сяйві його власної чарівної сили, — вольове обличчя з яструбиним носом і тонким ротом. Він і зараз був таким, як завжди: вродливим і гордим.

Тенар підійшла до нього ближче.

— Сонячне тепло — це якраз те, що тобі потрібно, — сказала вона, і він ствердно кивнув, не озвавшись ані словом.

Він чомусь був таким мовчазним з нею, що Тенар навіть подумала, чи не вона, бува, є причиною його тривоги. Може, він просто не звик бачити її тут і почувається ні в сих ні в тих. Зрештою, тепер Гед став Архімагом Земномор'я, а вона весь час про це забувала. І вже двадцять п'ять років збігло відтоді, як вони удвох брели через гори Атуану і пливли на "Світозорі" через Східне море.

— А де зараз "Світозор"? — запитала вона й одразу схаменулася: "Яка ж я дурна! Стільки літ минуло, він тепер Архімаг, навіщо йому той човник?"

— На Селідорі, — відповів Гед, і його обличчя знову затуманилося якимсь незбагненним смутком і стражданням.

"Давним-давно, вже цілу вічність тому, і так далеко, як звідси до Селідору..."

— Це найвіддаленіший з-поміж островів Земномор'я? — навіщось перепитала Тенар.

— Так, найвіддаленіший — на заході, — відгукнувся він.

* * *

Після вечері, коли Терру побігла надвір бавитися, вони залишилися сидіти за столом.

— Отже, це з Селідору ти прилетів сюди верхи на Калесині?

Почувши ім'я дракона, Гед зосереджено поглянув на Тенар, тоді кивнув і уточнив:

— Із Селідору ми спершу прилетіли на Роук. А вже тоді рушили на Ґонт.

Скільки днів вони були в дорозі? Десять, двадцять? Про це вона й гадки не мала. Колись у Хавнорі вона бачила величезні карти, але ніхто ніколи не пояснював їй, що на них написано й зображено. Далеко, як звідси до Селідору... І як визначити швидкість польоту дракона?

— Геде, — сказала Тенар, називаючи його Істинним ім'ям. — Я знаю, що тобі довелося зазнати багатьох страждань. Якщо не хочеш, не можеш чи не маєш права розповідати про це, то... Але якби я бодай хоч щось знала, то могла б допомогти тобі. Втім, незабаром за тобою, мабуть, приїдуть з Роуку, або й дракона пришлють! І тоді ми вже ніколи не поговоримо як слід...

Вона говорила, болісно відчуваючи нещирість власного тону і слів.

Гед сидів, втупивши очі в стіл, — похмурий, стомлений, як селянин, що цілий день працював у полі, а коли повернувся додому — наразився на сварку.