Квітка. Та я росі на неї впасти не дам!

Палажка. А глянь мені у вічі, кажи правду, як на сповіді.

Квітка. Кохаю, няню, не тямлюсь навіть... Тільки вона мене... ох, горенько тяжке! Скажіть мені, сивесенька, може, вона кого коха... Отого Марка... не помітили?..

Палажка. Господь її зна... так ні, ні! Марко, справді, і перервався б за неї... а вона, кілько раз чула, каже йому, що має за брата, за друга, та й годі... Так, так!

Квітка. Нянечко, лелечко! Ви одживили мене... Я б і птичого молока для неї дістав.

Палажка. Птичого? Що то як молодий хлопець запалиться, та ще панич: цілий світ кида під ноги, а потім і шматка хліба жалує...

Квітка. Нехай на мене всі напасті і лиха, коли я яку кривду вчиню! Поможіть мені тільки, бабусю, поможіть, голубочко: ви як мати їй, ви можете порадити... Нехай хоч пустить мене, хоч дозволить перекинутись словом...

Палажка. Скажу, скажу. Вона добра дитина: не бійся, соколе, та богу молись, то все вийде на добре.

Квітка (цілує її в голову). Бабусенько! Озолочу... вік за вас молитимусь...

Лучицька (із спальні). Хто там?

Палажка. Та то я... Іди з богом! Тихо!

Квітка. Передайте їй до рук. (Дає листа).

Палажка, Жалівницький і Маринка. Жалівницький в дверях спіткався з Квіткою і скам'янів.

Жалівницький (няні). Чого ви, бабусю, панича отого пускаєте? Адже заказано?

Палажка. А ти мені що за хазяїн?

Жалівницький. Таж Маруся слаба... її турбовати не слід.

Палажка. Не вчи, не вчи! Бач, "чого пускаєте, стурбують..." А сам чого рипаєшся? Коли нікого, то й сам не ходи...

Маринка (спалахнувши). Як? Щоб Марк Карпович не приходили? Що ви, няню? Марусі вони та і всім...

Палажка. А надто тобі - нема й ріднішого.

Маринка. Няню... як таки...

Палажка. А так: шила в мішку не втаїш, а тільки не в своє діло втручається... Чого пускаю? Діло єсть, то й пускаю: мені Маруся не чужа...

Жалівницький. Няню, пробачте; я не хотів вас образити; я знаю, що ви Марусі за матір...

Палажка. То-то ж! А то: чого пускаєте? Діло єсть, то й пускаю...

Жалівницький. Та не вірте отим розбещеним панам...

Палажка. Чом не вірити? Чоловік поштивий, статечний... Чого пускаєте? Того, що хочу...

Лучицька (з кімнати). Няню, що там?

Палажка. Зараз, зараз іду! (Бере сукню і йде). І ти чоловік добрий, нема що... А то "чого пускаєте"?

Жалівницький. Бурчить-таки; зобидилась...

Маринка. Няня як розсердиться чим, то нешвидко втихомириться... і вже тоді не спиниш - що слід і що не слід скаже: хоч би й про мене...

Жалівницький. Хіба вона видумує про вас?

Маринка (засоромилась). Ні, не те... але для чого? Кому інтересно? Мало що в кого не болить!

Жалівницький. Хороше у вас серце... (Хоче вийти).

Маринка. Куди ж ви? Маруся зараз вийде...

Жалівницький (глянувши на дзигарі). Репетиція швидко: спізнюсь.

Маринка. І мені б треба: Марусі ліпше...

Жалівницький. Слава богу. То й ходім.

Маринка. Так я зараз! (Побігла до кімнати).

Ті ж і Юркович.

Юркович (вліта). Що? Як? Нічого? Га? Нема... Отруїлась?

Жалівницький. Чи ви не сказились? З чого б же вона, борони боже...

Юркович. А знаєте, всякого бува... пригода... чоловік часом не сподівається, і раптом - пуф!

Жалівницький. Остатнього завжди стерегтись треба і держать язик за зубами...

Юркович. Що зуби - пусте! Але в чім непорозуміння? Какой мотив этого таинственного исчезновения: закулисный или личный? Чи привереди, чи слабість, чи...