Як завжди, вдень тут майже нікого не було; відвідувачі збиралися надвечір, годині о сьомій, після полуденної сієсти; Пол сидів з Крістою в глибині залу; вона тримала його руку в своїх долонях. «Дуже смачний сандвіч, — сказав він їй, показавши очима на їхні руки, — тільки з'їсти не мояша».

Еронімо підійшов до столу; Пол відрекомендував його Крісті; він поцілував повітря біля її руки (іспанці ніколи не торкаються губами до шкіри жінки), од віскі відмовився, подивився на годинник, Пол його зрозумів, підвівся, пішов разом з ним до стойки; бармен впізнав кабальєро з Пуерта-дель-Соль, запропонував вина, Еронімо похитав головою, показав очима на двері, бармен зразу ж вийшов.

— Ви доручали доктору Брунну стежити за вашою подругою? — спитав Еронімо.

— Я?! — Пол не зміг приховати тривожного здивування і розізлився на себе за це (в тутешній таємній поліції з кожним треба бути насторожі, навіть з тими, кому платиш). — А в чому справа? Чому це вас цікавить, Еронімо?

— Мене це абсолютно не цікавить. Просто я думав, що ви про це можете не знати. А мужчина повинен знати все Якщо він виконував ваше прохання, то питань нема.

— У кожній справі бувають накладки, — сказав Пол лише для того, аби хоч щось сказати (іспанці страшенно полюбляють багатозначність, це предтеча інтриги). — Мене цікавить одне: як професіонально він це робив?

— Він робив це надзвичайно професіонально, — відповів Еронімо, і Роумен відчув, як раптом стали крижаними його пальці.

— Спасибі, Еронімо, — сказав він, — я дуже вдячний вам за дружбу. Може, пообідаємо разом? Скажімо — післязавтра?

Герінг увійшов до своєї камери, відчуваючи, що сорочка, яку він надів під кітель, пошитий з м'якої тканини, стала зовсім мокра, хоч викручуй. Читання вироку було виснажливе, так страшно й чітко він бачив — немов йому показували фільм про самого себе — усі ті роки, що він провів у Берліні та Карінхалле: овації юрби, урочисті паради, спортивні свята, прийоми в рейхсканцелярії, заздравиці на його честь, які гриміли на вулицях з гучномовців, — і сили покинули його зовсім.

Слухаючи вирок, він раз по раз повертався пам'яттю до перехресних допитів, яким піддавали не тільки його, а й усіх інших партайгеноссе, подумки перевіряючи — укотре вже, — чи пристойно він і ті, за кого він тут відповідав, виглядатимуть в очах нащадків.

Він згадував запитання англійського обвинувача Джексона і його, Герінга, відповіді з фотографічною чіткістю.

Він вирішив відповідати коротко й чітко, щоб ніхто й ніколи не зміг дорікнути йому за те, що він боявся відповідальності чи приховував правду; так, битву програно, але піти треба, залишивши по собі таку пам'ять, яка протистояла б морю брехні, що вихлюпнула на рух більшовицька преса та єврейська пропаганда Уолл-стріту.

Герінг вимогливо переглядав цю стрічку довжиною чотирнадцять місяців, — кадр за кадром, метр за метром, — і початок цього фільму здавався йому цілком рицарським.

Він бачив обличчя Джексона, холодне, спокійне в своїй бундючності, ненависне йому обличчя, і чув його голос, монотонний і байдужий:

— Прийшовши до влади, ви негайно знищили парламентський уряд в Німеччині?

Він чув і свої відповіді, бачив себе немов з боку, оцінюючи себе не як Герінг уже, Герінг скоро зникне, а як глядач майбутнього фільму, який зняла історія, а не кінематографісти:

— Він нам більше був не потрібен.

— Для того щоб утримати владу, ви заборонили всі опозиційні партії?

— Ми вважали за конче потрібне у майбутньому не допускати існування опозицій.

— Ви проповідували теорію про необхідність знищення всіх тих, хто був настроєний опозиційно до нацистської партії?

— Оскільки опозиція в будь-якій формі заважала нашій роботі на благо нації, опозиційність цих осіб не могла бути терпима.

— Після пожежі рейхстагу ви організували велику чистку, під час якої багатьох було заарештовано і багатьох убито?

— Я не знаю жодного випадку, щоб бодай одну людину було вбито через пожежу в приміщенні рейхстагу, крім засудженого імперським судом палія Ван дер Люббе. Арешти, які ви пов'язуєте з пожежею рейхстагу, насправді були спрямовані проти комуністичних діячів. Арешти проходили зовсім незалежно від цієї пожежі. Пожежа тільки прискорила їхній арешт.

— Отже, у вас уже до пожежі були готові списки для арештів комуністів?

— Так.

— Ви і фюрер зустрілись під час пожежі?

— Так.

— І тут же, на місці, ви вирішили заарештувати всіх комуністів?

— Я підкреслюю, що рішення було прийнято задовго до цього. Але розпорядження на виконання рішення про негайний арешт надійшло тієї ж ночі.

— Хто був Карл Ернст?

— Я не знаю, чи було його ім'я Карл, але знаю, що Ернст був керівником СА в Берліні.

— Хто такий Хельдорф?

— Згодом він став керівником СА в Берліні.

— А хто такий Хейнес?

— Він був начальником СА в Сілезії.

— Вам відомо, що Ернст заявив, зізнавшись, що він і вищеназвані особи втрьох підпалили рейхстаг і що ви та Геббельс планували цей підпал і дали їм речовини, які легко спалахують, — рідкий фосфор та гас, котрі поклали для них у підземному ході, що веде з вашого будинку до приміщення рейхстагу?