Шрифт:
«Полу Роумену
Дорогий Пол!
Я був дуже радий одержати Вашого чесного листа, сповненого громадянської мужності і такої властивої Вам відкритості.
Звичайно, активність Джона Джекобса, який, безумовно, не мій особистий представник (та й як він може мене представляти, коли я тепер, після ліквідації ВСС, став чиновником державного департаменту), є його власною ініціативою.
Думаю, Вам відоме моє ставлення до нацистів.
І все-таки обіцяю зажадати у Джона Джекобса найдокладнішого звіту про те, що він насправді робить в Аргентіні. Ви ж знаєте, як полюбляють фантазії окремі чиновники, особливо ті, які більше думають про власний успіх, аніж про торжество нашої справи, а вона дуже проста і тому надзвичайно важка: захист демократії від загрози тоталітаризму, хоч би звідки він виходив. У цьому розумінні ми зобов'язані використати всі можливості в нашій боротьбі, але аж ніяк не ті, котрі можуть завдати втрат престижу країни і справі.
Радив би вам тим часом зовсім не втручатися в роботу Джекобса — принаймні доти, поки я не матиму від нього пояснень.
Щиро Ваш
Макайр».
«Джону Джекобсу
Мій дорогий містере Джекобс!
Ваш лист здався мені надзвичайно цікавим. Ви добре й масштабно мислите, Ваш пошук здається мені дуже перспективним. Дерзайте! Але без упину думайте про престиж нашої країни, яка зробила головний внесок у перемогу над коричневим страхіттям гітлеризму.
Дружня порада: працюйте автономно, порвіть контакти з посольством. Даремно Ви гніваєтесь на Пола Роумена; він прекрасна людина і мужній солдат, він — і це цілком припустимо — може бути в полоні відмираючих концепцій; я не скидаю з рахунку і звичайну людську ревність. І все-таки я почуваю до цього ветерана повагу й симпатію. Ви примкнули до нашої діяльності, коли битва з нацизмом і японським агресором закінчилась, не Ваша вина, що Ви не знаєте всіх заслуг Роумена; рано чи пізно країна відплатить йому вдячною пам'яттю. Його колишню близькість до лівих не можна ставити йому в провину, бо вона бездоказова, а ми живемо в умовах такої демократії, яка завжди відкидала і відкидатиме наклеп як метод боротьби з політичним опонентом. І ще: оскільки Вас рекомендувала на роботу банківська група Дігона, всіляко уникайте того, щоб Вас могли попрікати за роботу не на того хазяїна. Це козир в руки тим, хто є противником тієї справи, якій ми з Вами служимо.
Чекаю Вашої докладної і розгорнутої доповіді. Надсилати її через посольство не варто. Знайдіть можливість ще раз зустрітися з керівником ІТТ в Аргентіні містером Арнолдом, він знає про Ваш візит, і обговоріть з ним форми співробітництва. Думаю, ІТТ і в майбутньому буде цілком надійним партнером у нашій подальшій роботі.
Щиро Ваш
Роберт Макайр».
«Джозефу Маккарті. Сенат США
Мій дорогий Джозеф!
Хочу привітати Вас з тим, що тепер саме Ви курируєте комісію по боротьбі з антиамериканською діяльністю. Ніхто інший не зміг би налагодити цю благородну роботу — таку зараз потрібну, — крім Вас. Це не комплімент, а констатація реальностей.
Оскільки, як мені відомо, Ваші зв'язки з Едгаром [19] мають дружній характер, я хотів би, щоб Д3и попросили в нього всю інформацію на Пола Роумена, який працює тепер у нашому посольстві в Іспанії. Справа в тому, що наш з вами улюбленець Білл [20] залучив його до співробітництва ще до початку війни саме з тих, кого вони рекрутували в лівому таборі. Те, що було цілком необхідне в сороковому році, нині має бути переосмислене.
Я просив би Вас виконати моє прохання тактовно і якомога акуратніше, бо Роумен по праву вважається одним з найталановитіших і мужніх розвідників, а таким людям — повірте, я кажу це цілком професіонально — властиві надзвичайна чуттєвість і ранимість.
Якщо в Едгара є якісь тривожні матеріали, ми могли б зустрітися й обговорити ряд можливих заходів.
Вашу відповідь я дуже хотів би одержати при особистій зустрічі, в такій справі документ часом обертається саме проти справи.
Сердечно Ваш
Аллен Даллес».
19
Едгар — Едгар Гувер, директор ФБР.
20
Білл — Вільям Донован, колишній директор ВСС.
«Тому, кого це стосується!
Цілком конфіденційно!
Едгару Гуверу
Директорові Федеральногобюро розслідувань
Дорогий Едгар!
Ви маєте унікальний дар формулювати завдання так коротко й глибоко, що я не перестаю захоплюватися Вами.
Абсолютно згоден, що ми ніколи не наведемо порядку вдома, поки не втремо носа лівим на чолі з комуністами — як нашими, американськими, так і тими, хто приїхав сюди в час війни, подібно до всіх цих Брехтів та Ейслерів. Те, що вони пишуть, друкують і знімають у Голлівуді, це відкритий виклик нашим традиціям, гімн чужій нашому народові доктрині комунізму. І відбувається це при байдужому потуранні адміністрації. Досить!
Я сформулюю завдання крутіше й безстрашніше: необхідний загальнонаціональний процес над ворогами, який доведе довірливим американцям, що в країні зріє змова, яку зобов'язані ліквідувати справжні патріоти Америки.
Цілком згоден з Вами, що пора готуватися до смертельної битви. Я буду дуже вдячний, якщо Ви дозволите мені і моїм найближчим друзям з Комісії по розслідуванню антиамериканської діяльності ознайомитися з Вашими досьє, в яких зібрано матеріали, що викривають лівих.
Після цього я маю намір зв'язатися з Алленом Даллесом і обговорити з ним те, що мене найбільше цікавить, а саме: яким чином європейські центри більшовизму організовують свої бойові пропагандистські групи для проникнення на наш континент? Аллен недавно сказав, що цілий ряд співробітників ВСС, які лишилися на державній службі, так само підтримують тісні контакти з лівими в Європі, налагоджені з ними, коли ті були в підпіллі. Тому вони дуже добре знають, як працювати проти державної ідеї, їх, зрештою, увінчали лаврами «антифашистських борців» і, що найстрашніше, організували в легіони, Едгар! Я відчуваю страх перед їхньою постійною, прихованою, шурхотливою присутністю!
Тому, якщо наша співдружність оформиться в певний неоголошений блок: Гувер — Даллес — Маккарті, я певен, ми зможемо вилікувати нашу прекрасну батьківщину від тієї хвороби, якою її насильно заразили люди чужої крові, чужої ідеї, чужої традиції.
Сердечно Ваш
Джозеф Маккарті, сенатор США».
«Цілком конфіденційно!
Аллену Даллесу
«Саллівен енд Кромвелл», Уолл-стріт9 Нью-Йорк, США
Дорогий Аллен!
З властивою йому ефективністю Джозеф Маккарті підтримав усе те, про що ми з Вами говорили.
Як я зрозумів, Джозеф має намір почати з чужих. Я передам йому матеріали по Брехту й Ейслеру, вони справляють враження. Але ці люди мали якісь зв'язки з Вашими колегами по ВСС, з Полом Роуменом, яким Ви цікавилися, також.
Був би глибоко вдячний, якби Ви знайшли час разом поснідати. Деякі речі варто обговорити віч-на-віч, вони того варті. Ніхто, крім Вас, не вмів організувати такі комбінації, які буде занесено до хрестоматій політичної боротьби XX століття. Настав час думати про нові комбінації. А поза Вами і без Вас вони неможливі.
Щиро Ваш
Едгар Гувер,
директор ФБР».
«Цілком секретно!
В одному прим.
Генералові Гелену,
Мюнхен, Ріхардштрасе, 8
Шановний пане генерал! Надсилаю відомості про Аллена Даллеса за минулий тиждень, одержані оперативним шляхом.
1. Останні заходи, що їх таємно вжив м-р Даллес проти колишніх працівників ВСС, найімовірніше продиктовані його бажанням провести «чорнову роботу» по перевербуванню відомих офіцерів політичної розвідки РСХА і тих, хто з ними тісно співробітничав у боротьбі проти більшовизму, саме в той час, коли він одійшов від роботи у ВСС і став приватною особою. Поки лівих, що працювали у ВСС, не ошельмують і не усунуть із секретних служб США, така діяльність може стати гласністю, що завдасть майже непоправної шкоди престижу родині Даллесів.
2. Очевидно, м-р Даллес має намір «накопичувати» резерв «ударної агентури», який він хоче ввести в активну роботу напередодні свого повернення до активної державної діяльності.
3. Мабуть, цим же пояснюється і те, що м-р Даллес вживав певних заходів у Нюрнберзі, щоб натиснути на тих, від кого залежить доля обвинувачених президента Рейхсбанку Ялмара Шахта, віце-канцлера фон Папена і заступника рейхсміністра пропаганди, головного експерта з питань комунізму Науманна.
4. Головним контактом м-ра Даллеса треба вважати Роберта Макайра, який виконує обов'язки начальника розвідки державного департаменту. З'ясувати причини, чому м-р Макайр так фанатично відданий м-ру Даллесу, поки не було можливості.
СВ-722».
МАКАЙР І
… Літо сорок другого року в Мадріді видалося спекотливим і безвітряним; жодного дощу за три місяці; листя було сіре, вкрите пилюкою; в липні воно здавалося листопадовим, жалюгідним, ось-ось опаде.
І люди були схожі на це листя, такі ж запилені, поскручувані, сіролиці. А вже на тих, хто вистоював чергу До воріт американського консульства, прикривши голову газетою, зовсім дивитися було важко; але вони стояли по кілька годин на осонні, тихо стояли, намагаючись не розмовляти одне з одним, хоч надія була в усіх єдина: дістати таку бажану американську візу і виїхати к бісовій матері з цієї божевільної Європи, де все котилося в прірву і кожен новий день віщував горе і жах.
Черга іноді нагадувала якусь живу саморегулюючу істоту: варто було одному ввійти у приміщення консульства, як люди підступали на два, а то й на три кроки, штовхаючись, аби тільки швидше наблизитися до заповітних воріт; здавалося б, логіка мала підказати людям, що немає смислу їм, спітнілим, так щільно притулятися одне до одного, адже ввійшла лише одна людина, навіщо ж робити два, а то й три кроки вперед, та якщо одна людина не дуже-то піддається посиланням розуму (а тому більшість вчинків у житті зумовлюються емоційними, часом зовсім сліпими імпульсами), то людський натовп живе почуттям, логіка суперечлива йому, вступає в дію некерований, стадний інстинкт, особливо коли ситуація екстремальна, а лідера немає і ніхто не викрикує стримуючих слів команди.