Джон знизав плечима:

— Може, поблизу був якийсь острівець з водою й травами?

— Був. За сто метрів. Але ж осел не вмів плавати. Як бути?

— Не знаю, — відповів Джон Фостер. — Справді не знаю.

— От бачиш, — Аллен зітхнув. — І осел не знав. Джон відкинувся на спинку стільця, розсміявся і пообіцяв:

— Я спробую розповісти цю історію президентові. Ні, йому не можна, він образиться…

— Авжеж, йому цього розповідати не слід. Розумовий апарат нашого обранця вельми загальмований. Мушу признатися, що саме я значною мірою сприяв появі ідеї про розпуск ВСС, мій мудрий і добрий брате.

— Побоюєшся, що помічник ніколи не стане шефом підприємства?

— І це також… Але — тількц якоюсь мірою. Я навіть сказав би, незначною. Усе простіше: «Дикий Білл» рекрутував кадри ВСС не лише з числа наших з тобою друзів та однодумців. Він узяв у кадри чимало людей зовсім лівих, я навіть сказав би, марксистських концепцій. Якщо це було доцільно в дні війни проти Гітлера, то зараз це неприпустимо.

— Такого пасажу я не зустрічав у пресі.

— Поки ще рано. Як, по-твоєму, коли Трумен зважиться на те, щоб офіційно розігнати мій рідний ВСС?

— Скоро.

— А хто прийде замість нього?

— Він не знає.

— Було б ідеально, якби він передав функцію ВСС державному департаментові, Джон.

— Це означає погубити все діло на пні.

— І дуже добре. В майбутньому я виділяю тобі, — жорстко сказав Аллен, знову пихнувши люлькою, — пост державного секретаря. Я так задумав, бачиш ти…

— І тому підкладаєш мені свиню?

— Не тобі. А нинішньому державному секретареві Бірнсу. Нехай поламає на цьому зуби. Послідовність і ще раз послідовність, Джон. Будь-яке реальне сходження є сходження по щаблинах, а воно — поступове. Якщо ти зможеш допомогти реалізації цієї ідеї, я обіцяю тобі Спектакль.

— Який?

— Сенсаційний. Котрий піде на користь справі. І приведе тебе в державний департамент, а мене — в розвідку, підпорядковану не зграї честолюбців, а президентові Сполучених Штатів.

— Конструкція цікава, — сказав Джон Фостер, — але ти до кінця не сформулював причинні послідовності. Думаючи про стримування комунізму в Європі і, мабуть, у Азії, ти досі жодним словом не обмовився про Латинську Америку, а це — головна небезпека, Аллен, реальна небезпека, бо саме там тліє гнотик, вставлений у бочку з порохом. Там росіян немає й не було, там не виправдаєш наші дії загрозою ривка червоних армій до Ла-Маншу.

— Я з тобою цілком згоден. Я вже почав працювати.

— Як саме?

— Я хочу створити архів, Джон. З цього починається будь-яка розвідувальна акція. А коли ми умовились, що нова організація розвідки буде якісно нова, тобто дійова, то збирання архіву на те, що мене цікавить, дасть нам привід до дії. І потім: саме там, на півдні, я маю намір випробувати ще один мій задум…

— Поділися ним.

— Дай слово, що зрозумієш мене правильно?

— Я постараюсь зрозуміти тебе так, як треба.

— Я маю намір провести експеримент… Я хочу зробити так, щоб чорнову роботу на півдні нашого континенту провели наші з тобою колишні вороги. Коли американці відкрито виступали проти Панчо Вільї і Сандіно, нам докоряли цим і справа і зліва. Ми більше не виступатимемо так, грунт розпушать німці. На них обрушаться всі удари в разі невдачі, з нас нічого питати, ми були осторонь, ми не втручались…

— Заманливо, але ризиковано.

Аллен знову пихнув люлькою й допитливо подивився на брата:

— Ти проти?

— Я проти того, щоб це стало гласністю.

— Ні, це не стане гласністю.

— Стане.

— Ні.

— Гарантії?

— Я створюю групи з вірних людей, які шукатимуть і знайдуть нацистів, котрі сховалися від кари. І ці люди зроблять усе, що їм накажуть. Будь-який пошук — це архів, той самий архів, без якого не можна почати серйозну справу. Та коли про те, що ти вважаєш південь континенту найгарячішою точкою світу — і ти вважаєш правильно, — дізнаються наші противники на Уолл-стріті, тоді всю ідею із створенням централізованого органу розвідки буде торпедовано на корені. Вони ж розуміють, що в тебе є брат, який не претендує на лідерство, а любить свої люльки і віддає перевагу справі над розмовами. Вони не допустять, аби наш з тобою альянс став фактом життя! Прецедента такого роду — зовнішня політика й нова організація розвідки в руках однієї сім'ї — не було ще в історії Штатів. Будь-який прецедент небезпечний саме тим, що він — прецедент, тобто реальність.

… Після того як у жовтні сорок п'ятого президент Трумен ліквідував ВСС, після того як Даллес-молодший організував досить витончену дезинформацію на Кремль, суть якої полягала в тому, що цей жест президента Сполучених Штатів не може не викликати відповідних заходів генералісимуса Сталіна, бо війна скінчилась, потреба в розвідувальній роботі відпала, мир гарантовано єдністю союзників і роллю Організації Об'єднаних Націй, після того як Сталін нічого не відповів на цей пасаж — права преса США почала кампанію за негайне створення «мобільного й цілком дієздатного розвідувального органу».