Штірліц поплескав себе по кишенях: сигарет не було.

— А чому ви не подивилися, що лежить у моїй спідній кишені? — тихо спитав Роумен, не міняючи п'яної пози; він немов розтікся по лаві, проте голос його був тверезий і синювато-чорне око дивилося сумно, але, як завжди, важко. — Я ж сказав, що в кишені зберігаються такі документи, за які ви півжиття віддасте…

— У мене лишилася чверть, а не половина, — зітхнув Штірліц, — жаль розлучатись.

Роумен легко, зовсім не п'яно підвівся:

— Ходімо?

— Коли хочете говорити — говоріть тут. І далі вдавайте п'яного, за нами все ще стежать.

— Я помітив, спасибі.

— Куди поїдемо?

— Не знаю.

— Я на вашому місці подзвонив би подрузі, Пол… Коли ви впевнені, що вона проти вас, зробіть усе, аби вона не здогадалася про вашу обізнаність.

— Подруга подалася в Севілью. На двадцять шостому кілометрі, між Гетафе і Аранхуец, у той же автобус сів Кемп, а його машину вів не відомий мені — поки що принаймні — чоловік. Кемп проїхав з нею п'ятнадцять кілометрів, вийшов з автобуса, пересів у свій «шевроле» і повернувся в Мадрід. Є ще запитання?

— Запитань багато…

— Я їх передбачаю, докторе. Я вам скажу ще дещо… Тільки спочатку я вас запитаю: ім'я доктора Стіннеса вам про щось говорить?

— Звичайно.

— Що ви про нього знаєте?

— Те, що він був віртшафтсфюрер [54] народної економіки, фінансував Гітлера і за це його декорували вищими нагородами рейху.

— Це все?

— Все.

— Постарайтесь пригадати, докторе. Ви повинні знати про нього ще дещо.

— Я сказав би, коли б знав.

— Ім'я Геро фон Шульце-Геверніц вам добре знайоме?

— Звичайно. Це ваш колега, він працював у Швейцарії з Даллесом, офіцер з ВСС.

— Ви напрочуд поінформована людина. Мені страшно сидіти поруч з вами, від вас іде знання, яке карається… Що вам ще відомо про мого друга Геро?

— Нічого.

— А те, що він зять Стіннеса, знаєте?

— Ні.

— Тепер дізнались. Ну, і як ви до цього поставитесь?

— Без захоплення. Ось тепер я зрозумів механіку переговорів між вашими босом Даллесом та обергрупенфюрером СС Карлом Вольфом…

— Вашим босом… Кажіть до кінця: переговори між нашими улюбленими босами Даллесом і Вольфом… А де відбувся контакт між Вольфом і Даллесом?

— В Лугано, в Італійській Швейцарії.

— Італійська Швейцарія — правильно, Лугано — нісенітниця. Контакт було налагоджено в Асконі, за дев'ять кілометрів від італійського кордону, на віллі Едмунда Стіннеса, брата Гуго, американо-німецького промисловця…

— Про це я теж не знав.

— Дуже добре. Значить, ми чітко працювали, в наше завдання входило забезпечити абсолютну секретність цієї комбінації… Я відповідав за забезпечення секретності, докторе, я, ваш покірний слуга.

— І про це я не знав… Ви були у Швейцарії під своїм прізвищем?

— Це не ваше діло. Це моє діло. Як, до речі, моїм ділом було свято вірити в те, що смисл наших переговорів з Вольфом полягає в тому, щоб, увійшовши до нього в довір'я, захопити Гітлера і Гіммлера, наших заклятих ворогів… Але це так, мимохідь… І про зустріч у Страсбурзі ви теж не знали?

— Кого з ким? І коли?

— У серпні сорок четвертого, за два тижні перед тим, як звільнили Париж… Кого з ким? Шефів СС і великого бізнесу рейху, ось кого…

— Ні, і про це я не знав.

— Тоді вам буде цікаво послухати. Чи — нудно?

— Ні, цікаво.

— Так от, там відбулася зустріч керівників концернів «Мессершмітт», «Крупп», «Рейнметалл». «Бош», «Фольксваген» і «Геркулес». Охорону зустрічі забезпечував особливий підрозділ СС. Серед гостей була людина військово-морського флоту, що представляла інтереси гросадмірала Деніца, доктор Штрассер із міністерства воєнної промисловості і доктор фон Ягвітц з міністерства економіки. Доповідь зробив доктор Шайд, керівник концерну «Хермансдорф унд Шьонбург», який водночас був одним з вищих керівників СС; обергрупенфюрер, як і Карл Вольф, ветеран руху. Саме він і сказав присутнім там те, за що будь-кого іншого в рейху розстріляли б тоді без суду і слідства. Він сказав, що війну програно, крах Гітлера ясний кожному, хто має голову на плечах, тому треба негайно, не втрачаючи жодного дня, налагоджувати особисті контакти з американським бізнесом, використовуючи для цього фірми «Цейс», «Лейка» і пароплавну компанію «Гамбург — Америка», які мали свої представництва в Нью-Йорку… Так, так, ще в кінці тридцятих років ці фірми зареєструвалися в Штатах як американські, наші, рідні… Більше того, доктор Шайд назвав швейцарські банки, що стануть найдовіренішими партнерами тих німецьких промисловців, які одержать позику від НСДАП і організують «опорні точки» в світі. Розумієте, що це значить?

— Не до кінця.

— Розшифровую. Два швейцарські банки відкривають рахунки на панів «ікс», «ігрек» і «зет», тобто на людей Круппа, «Рейнметалу» чи «Боша», а може, ще на когось. Ці анонімні пани «ікси» купують фірми і компанії в усьому світі. Грошей на це не жаліють, партія Гітлера вкладає своє золото не в щось там, а в нерухоме майно — дуже надійна справа. Оскільки фон Ягвітц з міністерства економіки почав свою діяльність як співробітник рейхсляйтера Боле [55] і курирував націонал-соціалістів в Аргентіні, а тільки в одному Буенос-Айресі жило шістдесят членів партії фюрера, питання про купівлю аргентінських фірм не вимагало особливих зусиль. Тим паче, що саме він, фон Ягвітц, підтримував постійний контакт з аргентінськими військовим аташе в Берліні підполковником Хуаном Пероном…