Мама сказала б вам: «Дві губи і язик можуть пообіцяти що завгодно». Тобто: усі договори слід заключати письмово. Тобто: завжди забезпечуй собі паперовий слід.

Через верхню частину бланка йдуть погано відбиті слова: «Пекельний особовий листок Ґорана Метро Спенсера. Вік: 14».

У графі «місце смерті» зазначено таке: «Лос-Анджелеський центр утримання особливо небезпечних неповнолітніх злочинців».

Це пояснює його яскраво-рожевий костюм, а напис на грудях був тюремним номером. Хоча цей одяг можна вважати достатньо модним, все ж таки він не відповідає смаку похмурого гордовитого Ґорана, якого я знаю.

У графі «причина смерті» зазначено таке: «Вбитий ударом ножа співкамерником під час бунту».

У графі «причина прокляття» зазначено таке: «Визнаний винним у ненавмисному вбивстві — удавленні Медісон Спенсер».

Розділ двадцять третій

«Ти тут, Сатано? Це я, Медісон. Якою б неприємною не була смерть, в ній є один гарний момент: вона одноразова. Відразу після неї біль минає. Спогади можуть бути як завгодно травмуючими, але вони є лише тим, чим вони є: спогадами. Вас не стануть прохати виконати роль на біс. Можливо, лише у тому випадку, коли, ви індуїст».

Мабуть, не слід мені розповідати вам наступну історію. Я знаю, наскільки живі самовпевнені.

Визнайте: кожного разу, коли ви швидко проглядаєте сторінки з некрологами і бачите серед померлих когось молодшого за вас — особливо коли в некролозі розміщено їхнє фото, де вони посміхаються, сидячи на газоні поряд із золотистим ретривером, одягнені лише в шорти, — визнайте це: ви відчуваєте себе з біса кращими за них. Можливо, ви також відчуваєте, що вам пощастило, але понад усе вас переповнює самовдоволення. Всі живі вважають себе набагато кращими за мертвих, навіть гомосексуалісти й індіанці.

Можливо, читаючи ці рядки, ви просто посмієтесь наді мною, але я пам'ятаю, як хапала ротом повітря, задихаючись на килимі в номері-люкс. Маківкою я спиралась на нижню частину телеекрана, залишки нашого банкету були розкладені по тарілках і розставлені навколо мене. Ґоран сидів верхи у мене на талії, нахилившись до мене, його обличчя розташоване впритул до мого, він стискав у руках обидва кінці стрічки з презервативів «Холлі Кітті», що були зав'язані вузлом у мене на шиї, і потихеньку затягував петлю.

Сморід кожного нашого видиху важкою хмарою висів у повітрі номера, наповнюючи його смердотою марихуани.

У телевізорі, нависаючи наді мною, така реальна, наче вона стояла поряд, з'явилась фігура моєї матері. Здавалось, наче вона головою торкається стелі в номері. Її охоплюють, висвітлюють вогні рампи. Вона просто сяє своєю ідеальною красою. Чудове видіння. Ангел, убраний у дизайнерську сукню. У телевізорі моя мама, граціозна й терпляча, мовчки стоїть, чекаючи, доки стихнуть аплодисменти світу, що обожнює її.

На відміну від неї, я молочу повітря руками й ногами, розкидаючи найближчі тарілки з королівськими креветками. Мої відчайдушні конвульсії перевертають миски з курячими крильцями. Розливають салатну заправку «а ля ранчо». Розкидають яєчні рулети.

У телевізорі камери крупним планом показують мого тата: він сидить у партері й посміхається від вуха до вуха.

Коли аплодисменти стихають, моя спокійна прекрасна мати, усміхнена й загадкова, каже:

— Перш ніж представити вам цьогорічний «Оскар» за найкращий фільм… я хочу побажати своїй дорогій, чарівній донечці Медісон, весело відсвяткувати свій восьмий день народження…

Правда полягає в тому, що на сьогоднішній день мені тринадцять. Пульс б'ється у мене у вухах, а презервативи врізаються в ніжну шкіру шиї. Зір починають заповнювати зірки й комети червоного, синього й золотого кольору, затуманюючи невблаганне обличчя Ґорана, затуманюючи вид стелі та моєї блискучої матусі. Я потію у своїй шкільній формі, мені спекотно у шортах і светрі. Черевички з кисточками злетіли у мене з ніг.

Коли мій зір звужується до все меншого тунелю, по обидва боки якого розростаються поля темряви, я все ще чую голос матері, що каже:

— З днем народження тебе, моя найщасливіша дівчинко! Ми з татком дуже-дуже любимо тебе, — і через секунду, вже приглушено і ніби здалека, вона додає: — Доброї тобі ночі, спи спокійно, моя дорогоцінна…

У номері готелю я чую, як хтось важко дихає, хапає ротом повітря, щосили намагається зробити глибокий вдих, — але це не я. Це важке дихання належить Ґорану, який намагається задушити мене, задушити саме в такий спосіб, який я розповіла йому, згідно з правилами гри «французький поцілунок».