— Так. І все-таки, що ти там робила?

— Нічого… Слухала музику.

— Ага… Певно, сумну музику?

— Ні…

— Що роблять хлопці?

— Нічого… Грають у шахи…

— На екскурсію поїдуть?

— Не знаю…

— Необхідно, щоб поїхали. Там для них є багато цікавого.

— Не знаю…

— Ти ж була?

— Була…

— А чого ти плакала?

Доменіка зблідла й перелякано відступила від батька.

— Чого плакала?

— Не плакала…

— Брешеш!

Настала напружена тиша.

— Слухай, дівчино! — приступив до неї загрозливо Мортій. — Навіщо ти мені голову морочиш? Чого плакала, питаю?

Доменіці здалося, що він догадується, і на якусь мить вона завагалася. Може, сказати? Але перед нею постало серйозне й сумне Сашове обличчя, і дівчина зціпила зуби. Ні, ні! Нізащо в світі! Невже вона хотіла врятувати цю жорстоку людину?

— Кажи! — просичав Мортій.

Доменіка бачила, що батько не відчепиться, і вирішила обдурити його:

— Через те, що знущаєшся з мами!

— Ти дивись! — здивувався Мортій. Він розсердився, але цікавість його стримала. — Хто тобі набрехав?

— Я ж бачу…

— Бачиш бісового батька! Дурепа! — він розлютився і, швидко вийшовши з кімнати, загуркотів східцями вниз. Мортій вирішив, що це хлопці розповіли їй про ту історію, яку він старанно приховував ось уже стільки років.

Дівчина подумала, що він битиме матір, і пожалкувала про свій вчинок. Але Мортій вискочив на вулицю й попрямував до центра містечка. Заспокоївшись трохи, Доменіка пішла попередити матір. В глибині душі знову піднялась колишня ненависть до того, хто мучив її матір, і надала їй рішучості. Нехай тільки спершу повернеться живий-здоровий Сашо… Нехай спершу повернеться!

Колка і вночі залишився стежити за дідом, який ще завидна зачинився в хаті і не виходив до самого ранку. Коли зовсім смеркло, Максим з Андрієм зайняли позицію над печерами, якраз на скелях фіорду. Звідти було видно всю скелясту ущелину й невелику частину темного моря. Десь близько десятої години знялася буря, і хлопці зрозуміли, що Моко скористається з цього, щоб пробратися до печер. З одного боку, це було добре, але з другого — ні, бо в такому разі буря й темрява заважали б їм побачити шхуну. Могло статися й так, що бандити, — якщо вони зловили Саша, — не поїдуть до печер, остерігаючись засади. А куди ж тоді?

Хоч як пильно вдивлялися в темряву ночі, вони все одно не помітили, як входив Моко у фіорд і як вибрався під самим носом у них. На світанку буря вщухла, небо проясніло, а загадка так і лишилася загадкою. Хлопці вирішили нічого не починати доти, поки не повернеться Мокове судно.

Наступні два дні минули в безплідному, напруженому чеканні і чергуванні біля печер. Моко повернувся аж надвечір третього дня. Продавши на базарі кілька ящиків риби, він разом з Кіром Привидом пішов пиячити в в казино. Саша й сліду не було. Максим з Колкою возились біля свого старого корита, чекаючи, доки смеркне, щоб обшукати Мокову шхуну. Андрій стежив за дідом. Через деякий час Мортій з'явився в казино. Певно, прийшов зустрітися з Моком.

— Я загляну, — шепнув Колка.

— Немає потреби. Вони за нами стежать з казино, — стримав його Максим. — Нехай смеркне.

Небо було криваво-червоне — на вітер. Незабаром його вкрили важкі фіолетово-сині хмари. Стало темно, хоч око виколи. Хлопці залізли в Мокову шхуну, але Саша там не було. Трюм був порожній.

Забравши по дорозі Андрія, Максим з Колкою попрямували додому. Необхідно було рятувати товариша. Кожна хвилина могла стати вирішальною.

Саша дуже довго вели нескінченними лабіринтами два помічники поручика. Один з них освітлював шлях електричним ліхтарем, і хлопець намагався запам'ятати місця, якими проходили. Але незабаром відмовився від цього. Це були зовсім інші галереї, не ті, якими він ходив з екскурсією. Сашо зовсім розгубився серед цих ангелів і чортів, левів і ведмедів. Звідси навряд чи виберешся, та ще й в такому скрутному становищі, в якому він зараз перебуває. Хлопцеві знову стало все байдуже, почало здаватись, що він дивиться якийсь кінофільм, але не вболіває за долю героя. Можливо, через те, що сам був героєм цього фільму, а може, й тому, що жодна стежка не вела звідси на білий світ. Власне, це була не байдужість, породжена безсиллям і примиренням, а по суті рішення будь-що діяти залежно від обставин. Якщо загине, то загине, а вибереться — почне жити іншим життям, гордий і сповнений свідомості власної гідності, чесно виконаного обов'язку. Віднині його девіз: хай буде, що буде! Мабуть, саме так народжується сміливість. А насправді — чого тільки не зробиш у скрутному становищі!

Бандити полізли з хлопцем через новий вузький прохід, пройшли ще трохи, і перед здивованим Сашом відкрилась фейєрична картина. Десь унизу, на дні страшенної безодні, розкинувся табір банди. Два потужні рефлектори освітлювали величезний зал. Сталактити і сталагмити в їх світлі утворювали фантастичні постаті й тіні. Було напрочуд красиво! Внизу стояли розіпнуті намети, похідні столи й стільці, радіостанція, невеликий двигун, електрична кухня… Чого там тільки не було!

Саша повели вниз такими крутими гвинтовими східцями, що у нього аж голова запаморочилась. Такі самі східці хлопець помітив і з протилежного боку печери. Провожаті, похмурі й мовчазні люди, штовхнули його до якогось намету, який виявився продуктовим складом. Сашо чув, як вони посідали за стіл і почали пити. Хлопець довго прислухався, бо думав, що ті говорять пошепки, але його провожаті мовчали, пили горілку і, певно, грали в шахи. Тільки фігури та склянки час від часу постукували об стіл. Сашо почав обмірковувати план втечі, але незабаром відмовився від цього. Він потрапив у такий полон, з якого було важко втекти.