Шрифт:
ЧОЛОВІК ІЗ НАТОВПУ. Ну, шо ж тут, пані, зробиш…
ДОЧКА. Коли б наш Фреді мав голову на плечах, то уже б давно взяв таксі під театром.
МАТИ. Не його провина, що вільних таксі немає.
ДОЧКА. Інші собі знаходять. Чому ж він не може?
ФРЕДІ, двадцятирічний юнак у вечірньому костюмі, дуже змоклому нижче колін, вбігає з-під дощу з боку Саусемптон-стріт і стає поміж ними, згортаючи мокру парасольку.
ДОЧКА. Що, так і не знайшов?
ФРЕДІ. Нема ніде й за жодні гроші.
МАТИ. Ох, Фреді, цього не може бути… Треба було пошукати краще.
ДОЧКА. Як це мені все набридло! Що ж нам, по-твоєму, самим іти й шукати?
ФРЕДІ. Кажу ж вам, усі зайняті. Дощ полив так зненацька — усі кинулися ловити таксі. Я обійшов усе аж до Черинґ Крос і майже до Ладґейт-серкес — ніде немає!
МАТИ. А на Трафальґарській площі?
ФРЕДІ. Теж немає.
ДОЧКА. А ти шукав?
ФРЕДІ. Я дійшов аж до станції Черинґ Крос. Ви що, хотіли, щоб я вирушив у Гемерсміт?
ДОЧКА. Шукав називається!
МАТИ. Справді, Фреді, ти такий безпорадний! Піди ще раз; і без таксі не вертайся.
ФРЕДІ. Але ж я весь змокну!
ДОЧКА. А ми що ж? Чи нам стояти увесь вечір тут, на протязі, майже роздягненим? Що за свинство! Тобі на всіх наплювати, крім себе…
ФРЕДІ. Та годі; іду вже, йду. (Розкриває парасольку й біжить у напрямку Стренда, але раптом зіштовхується з КВІТКАРКОЮ, яка теж поспішає сховатися від дощу, й вибиває у неї з рук кошика з квітами. Цей інцидент відбувається на тлі сліпучого спалаху блискавки та оглушливих розкотів грому).
КВІТКАРКА. Ну, ти, Хреді, диви, куди сунеш!
ФРЕДІ. Вибачте. (Чимшвидше відбігає).
КВІТКАРКА (підбираючи розкидані квіти й укладаючи їх у кошик). Оце тобі й манери. Два букети хвіалків мені виваляв!
Сідає під колоною праворуч від ПАНІ й починає перебирати квіти. Привабливою її не назвеш. Їй років вісімнадцять-двадцять, не більше. На ній матроський капелюшок із почорнілої соломки, добряче припорошений лондонською курявою і навряд чи коли чищений. Волосся, яке давно варто було б помити, набуло неприродного мишачого кольору. Її пальто, звужене в талії, ледве сягає колін. Під пальтом — коричнева спідниця та фартух із грубої тканини. Черевики теж знали й шите, й пороте. Видно, що вона намагалася причепуритися, проте в порівнянні з дамами навколо це справжня замазушка. Рисами обличчя вона їм аж ніяк не поступилася б, якби їх добре відмити. До того ж дівчині не завадило б звернутися до зубного лікаря.
МАТИ. Даруйте, а звідки ви знаєте, що мого сина звати Фреді?
КВІТКАРКА. О! Так це синок ваш?! Нічо’ не ска’еш, виховала мамуся! Це ж тра’: виваляв мені всі хвіалки в грязюці і втік! На’іть не заплатив бідній дівчині! Так мо’, ви заплатите? (Прошу мені вибачити, але будь-які спроби графічно відтворити її вимову будуть марними, оскільки поза Лондоном ніхто її не збагне).
ДОЧКА. Мамо, і не думай! Чого захотіла!
МАТИ. Дозволь мені, Кларо. В тебе є дрібні гроші?
ДОЧКА. Ні. Менших за шість пенсів немає.
КВІТКАРКА (з надією). Так в мене б здача найшлась! Га, добра пані?…
МАТИ (до Клари). Дай-но шість пенсів. (Клара неохоче розлучається з монетою). Ось. Це вам за квіти.
КВІТКАРКА. Ой, пасибі вам, добра пані.
ДОЧКА. Нехай віддасть решту. Ці її букети варті один пенні — не більше.
МАТИ. Притримай язика, Кларо. (До дівчини). Залишіть решту собі.
КВІТКАРКА. Ну-у-у! Пасибі вам, пані.
МАТИ. А тепер скажіть, звідки вам відомо, як звати мого сина?
КВІТКАРКА. Тю! Так мені ж не відомо.
МАТИ. Я сама чула, як ви назвали його на ім’я. Не пробуйте мене ошукати.
КВІТКАРКА (протестуючи). Та хто б оце вас обшуковував? Я сказала на ньо’о «Хреді», а могла б «Чарлі», так само, як і ви б сказали до незнайомого, для любезності.
ДОЧКА. Шість пенсів на вітер! Ой, мамо, до такого і Фреді б не додумався! (З бридливим виразом обличчя відступає за колону).
ЛІТНІЙ ПАН із привабливою зовнішністю кадрового військового поспішає сховатися від зливи, складаючи на ходу мокру парасольку. Його брюки так само, як у Фреді, змокли до кісточок. На ньому вечірній костюм і легкий плащ. Стає на вільному місці біля колони ліворуч.
ПАН. Оце так злива!
МАТИ. Як ви гадаєте, пане, є надія, що вона стихне?
ПАН. Боюся, не скоро. Дощ тільки-но посилився. (Підходить до того місця, де сидить КВІТКАРКА, ставить ногу на плінтус колони і відкочує підкасані холоші брюк).