— У цьому нема потреби — я бачуся з Джейн щодня — а втім, це ваша справа, робіть як хочете. Знаєте, Найтлі, пікнік треба запланувати на ранок — от і все. Я надіну великого капелюха, а в руку візьму маленького кошика. Ось так — може, навіть оцей кошик із рожевою стрічкою. Простіше простого — бачите! А Джейн матиме ще один такий самий. Усе відбуватиметься без офіційності та пишності — щось типу циганської ватаги. Ми будемо походжати вашими садами, самі збиратимемо полуниці, сидітимемо під деревами; і все, що ви зможете нам запропонувати, відбуватиметься надворі: стіл, накритий під деревом і все таке. Якомога простіше і природніше. Ви ж це так само собі уявляєте?

— Ні, не так само. Згідно з моїм уявленням про природність і простоту, стіл потрібно накривати в (дальні. На мою думку, простота і природність панів та пані разом із їхніми слугами та меблями найкращим чином виявляється в тому, що вони їдять у приміщенні. Коли ви стомитеся від споживання полуниць у саду, то на вас чекатиме холодне м'ясо в будинку.

— Що ж, воля ваша; тільки не влаштовуйте грандіозного прийому. І, до речі, якщо вам знадобиться моя порада чи порада моєї економки, то будь ласка… Тільки чесно, Найтлі! Хочете — я перемовлюсь із місіс Ходжес, і ми оглянемо…

— Ні, не хочу, дякую.

— Гаразд, але якщо все ж таки виникнуть якісь труднощі, то моя економка — надзвичайно кмітлива.

— Даю вам слово, що моя вважає себе аж ніяк не дурнішою і презирливо відкине будь-яку пропозицію про допомогу.

— От коли б я мала віслючка… Було б чудово, якби ми всі приїхали на віслючках — Джейн, міс Бейтс і я, а мій caro sposo шкандибав би поруч пішки. А й справді — треба поговорити з ним про придбання віслюка. Здається, що це потрібна тварина, коли живеш на селі, бо який би багатий внутрішній світ не мала жінка, все одно вона не мусить весь час сидіти вдома відлюдницею; а тривалі прогулянки не завжди доречні: влітку — пилюка, взимку — грязюка.

— Між Донвеллом та Гайбері немає ні пилюки, ні грязюки. На донвелльській дорозі пилу ніколи немає, а тепер на ній сухо та чисто. Якщо вам так хочеться, то приїздіть на віслюкові. Візьміть напрокат у місіс Коул. Нехай все буде максимально відповідним вашому смаку. Це — моє бажання.

— Не сумніваюся. Віддаю вам належне, мій добрий приятелю. Я знаю, що під вашими оригінальними грубуватими манерами криється надзвичайно добре серце. Я казала містеру Е., що ви — неабиякий гуморист. Даю вам слово, Найтлі, я прекрасно усвідомлюю вашу до мене прихильність, що ви її виявили цим запрошенням. Щоб зробити мені приємність, краще й не придумаєш.

Містер Найтлі мав іще одну підставу уникати столу під деревом. Він хотів переконати містера Вудхауса — як і Емму, — щоб той теж прибув на прийом; і він знав, що коли хоч кому-небудь із них доведеться їсти надворі, то містеру Вудхаусу неодмінно зробиться погано. Не можна було заманювати містера Вудхауса в небезпеку під слушним приводом ранішньої поїздки та одно-двогодинного прийому в Донвеллі.

Його запросили від щирого серця. І ніякі приховані жахи не мусили чатувати на нього розплатою за легковірність. І містер Вудхаус погодився. Уже два роки він не був у Донвеллі. Одного ясного сонячного ранку він, Емма та Гаррієт і справді можуть туди з'їздити; вони з місіс Вестон посидять, а дівчатка погуляють у садочку. Коли сонце вже буде високо, то вони навряд чи промочать ноги. Йому дуже хочеться знову побачити цей старий будинок, він із радістю зустрівся б із містером та місіс Елтон та й з іншими сусідами теж. Він не має заперечень абсолютно, і колись чудовим літнім ранком вони з Еммою та Гаррієт обов'язково туди поїдуть. На його думку, містер Найтлі вчинив дуже доречно, що запросив їх — дуже люб'язно і розважливо — це набагато доречніше, ніж влаштувати прийом. Бо містер Вудхаус не був у захваті від прийомів.

Містеру Найтлі поталанило в тому, що всі швидко пристали на цю ідею. Скрізь запрошення сприйняли так добре, що здавалося, наче кожен — як місіс Елтон — вважав це запрошення особливим компліментом на власну адресу; а містер Вестон, котрого про це ніхто не просив, пообіцяв забезпечити присутність Френка, якщо в того буде така можливість; без цього знаку схвалення та вдячності цілком можна було б обійтися; тож містеру Найтлі довелося тепер запевняти, що він і його радий буде бачити; а місіс Вестон негайно приступила до написання листа і не жалкувала доказів, аби тільки спонукати Френка до приїзду.

Тим часом кульгавий кінь одужав так швидко, що всі знову з радістю заговорили про поїздку до Бокс-хілла; нарешті, зустріч у Донвеллі було призначено на конкретний день, вилазка до Бокс-хілла — на день наступний, а погода очікувалася хоч куди.

Під яскравим полудневим сонцем, майже в розпал літа, містера Вудхауса цілим і неушкодженим перевезли в кареті з одним відчиненим вікном, аби той узяв участь у зазначеному пікніку; потім так само цілим і неушкодженим його досить зручно помістили в одну з найкомфортніших кімнат будинку, де спеціально для нього цілий ранок топили камін, тож він мав можливість із приємністю згадувати про свої життєві досягнення і радити кожному посидіти разом із ним, щоб не перегріватися на сонці. Місіс Вестон, котра, начебто втомившись, прийшла посидіти з містером Вудхаусом, залишилася його єдиною співбесідницею і співчувальницею, коли всіх інших спонукали чи переконали вибратися надвір.

Емма була в Донвелл-Еббі так давно, що, як тільки вона пересвідчилась у комфорті свого татуся, радо полишила його і стала озиратися довкола, жваво намагаючись освіжити і скоригувати спогади конкретними спостереженнями та пильніше придивитися до галявин і будинку, котрому судилося завжди викликати неослабний інтерес у неї та у всієї її родини.

Емма сповна відчула законну гордість і задоволення, спричинені родинним зв'язком із теперішнім і майбутнім власником маєтку, коли споглядала поважні розміри і стиль будівлі, її зручне, красиве і неординарне розташування — приземкувате і затишне, її великі сади, що тяглися аж до лук, обабіч річки, якої з Еббі майже не було видно, бо колись будівельники забули потурбуватися про перспективу; численні дерева, котрі росли рядами та алеями і котрі ні мода, ні марнотратство не спромоглися викорчувати. Цей особняк був більшим за Гартфілд і зовсім на нього не схожим. Він займав велику площу, спланований був хаотично і асиметрично, але мав багато зручних кімнат і одну чи дві — красивих. Будинок був саме таким, як треба, і мав вигляд саме такий, як треба; і Емма відчула, що в ній зростає повага до нього як до фамільного гнізда сім'ї істинно шляхетної, дуже родовитої та надзвичайно розумної. Так, Джон Найтлі має певні вади характеру; але все одно Ізабелла вийшла заміж надзвичайно вдало. Ні за людей, ні за їх репутацію, ні за їх маєтність червоніти не доводилося. Це були приємні почуття, і вона прогулювалася, плекаючи їх, доки не довелося приєднатися до інших і збирати полуниці на грядках. Усе товариство вже було в зборі, за винятком Френка Черчілля, прибуття якого з Річмонда очікували з хвилини на хвилину; а місіс Елтон, зі своїми атрибутами безтурботного сільського життя — великим капелюхом і кошиком — серйозно намірялася скрізь бути першою: у збиранні полуниць, у їх отриманні від інших, чи просто в розмовах про них — про полуниці, і тільки про полуниці тепер дозволялося розмовляти. «Найкраща ягода в Англії — всі її полюбляють — всім вона йде на користь. Це — найкращі грядки і найдобірніші сорти. Найприємніше — це коли збираєш полуниці для себе: єдиний спосіб отримати справжню насолоду від їх поїдання. Ранок — безперечно, найкращий час — ніколи не втомлюєшся — всі сорти гарні — мускусний сорт набагато кращий за інші поза всяким порівнянням — інші малопридатні для їжі, мускусні сорти — велика рідкість — більше до вподоби сорт Чилі — найвишуканіший смак має лісова полуниця — ціни на полуницю в Лондоні — численні полуничні грядки в околицях Брістоля — Кленовий Гай — коли пересаджувати грядки — думки у садівників абсолютно різні — немає загального правила — кожен садівник уперто обстоює свою думку — смачна ягода — але надто соковита і тому її багато не з'їси — вишня смачніша — смородина більше освіжає — єдина вада збирання полуниць — те, що весь час доводиться нагинатися, сонце пече — страшенно втомилася — більше не можу — треба піти посидіти в тіні».