Нащо вони дітям?

На наругу перед богом.

А шануйте, чтіте,

Поважайте його, діти,

Бо то батько сивий!

Батько мудрий! Добре отим

Сиротам щасливим,

Що не мають отих батьків,

То й не согрішають.

Настуся(вибігає заплакана з хати)

Не дає і пообідать,

В Київ проганяє.

А боже мій милостивий,

Що мені робити?

Помандрую!

(Дивиться в хату).

Замірився!

Ух! який сердитий!

Та не вдарить… А я таки

У Київ з Петрусем

Помандрую, хоч що хочеш!

Я не побоюся,

Серед ночі помандрую…

А відьма злякає?!

Ні, не зляка.

(Загляда знову).

Сердешненький!

Книжечки складає

У торбину і бриль бере.

Прощай, моє любе,

Моє серце!.. Увечері?..

За царину?.. Буду!

Ранше буду! Ось на, лови!

(Кидає через тин цвіток).

Чуєш! дожидайся ж!

Виходить сотник. Настуся співає.

«Не ходи, не нуди, не залицяйся,

Не сватай, не піду, не сподівайся».

Сотник

А їй байдуже! мов не знає!

Неначе та сорока скаче.

Настусю! Чом же ти не плачеш?

Адже ж Петруся вже немає.

Настуся

Дивітеся, яка печаль!

То й плачте, коли жаль…

Сотник

Мені байдуже.

Настуся

А мені

Ще байдужіше,- він не мій.

А я вже заповіді знаю

Усі до одної!

Сотник

Усі?

Настуся

Нехай хоч зараз сповідає

Отець Хома ваш голосний!

Сотник

А повінчаємось в неділю?

Настуся

Авжеж! Так ми ще не говіли;

Як одговіємось - тойді.

Сотник(цілує її)

Моя голубко сизокрила!

Моя ти ягідко!..

(Танцює і приговорює).

«У горох

Вчотирьох

Уночі ходила.

Уночі

Ходячи,

Намисто згубила».

Настуся.Та годі вам уже з тим намистом. Ішли б швидше до отця Хоми та порадилися, от що!

Сотник.Правда, правда, моя квіточко! Побіжу ж я швиденько, а ти тут, моя любко, погуляй собі тихенько та заквітчайся. Та не жди мене, бо бути має, що я остануся і на вечеряю. (Цілує її і йде).

Настуся

Добре, добре, не ждатиму.

Не ждатиму, не ждатиму,

У свитину вдягатимусь.

У намисто уберуся,

Доганятиму Петруся.

Обнімемось, поцілуємось, поберемося за рученьки та й підем удвох собі аж у Київ. Треба заквітчаться, може, в останній раз, бо він казав, що у Броварях і повінчаємося. (Квітчається і співає).

«Ой, піду я не берегом-лугом,

Зустрінуся з несудженим другом.

Здоров, здоров, несуджений друже!

Любилися, та не побралися,