Заставить треба богослова,

Щоб дома байдиків не бив,

Щоб він, гуляючи, навчив

Настусю заповідь, щоб знову

Не довелось дяка наймать,

Як для покойної. А знаю,

Без цього вже не повінчає

Отець Хома… Піти сказать,

А то забуду…

(Іде в хату).

Жить би, жить, хвалити бога,

Кохатися в дітях,

Так же ні: самому треба

Себе одурити,

Оженитися старому

На такій дитині!

Схаменися, не женися:

І вона загине,

І сам сивим посмішищем

Будеш в своїй хаті,

Будеш сам оте весілля

Повік проклинати,

Будеш плакать, і нікому

Ті сльози старечі

Буде втерти, не женися!

І гич не до речі!

Дивися: рай кругом тебе,

І діти, як квіти;

За що ж ти їх, молоденькі,

Думаєш убити?

Ні, старий мій чепуриться,

Аж бридко дивиться!

А Настуся з богословом

Заповіді вчиться.

Он дивіться: у садочок

Вийшли погуляти,

Удвох собі походжають,

Мов ті голуб'ята.

А старого нема дома,

То їм своя воля

Награтися. Дивітеся:

Там коло тополі

Стали собі та й дивляться

Одно на другого.

Отак ангели святії

Дивляться на бога,

Як вони одно на друге.

І Петрусь питає:

Петро

Чом же ти оце, Настусю,

Справді не читаєш?

Настуся. А хіба я школяр, чи що? Не хочу, та й годі.

Петро.Хоч одну невеличку заповідь сьогодні вивчи, хоть п'яту.

Настуся.І п'ятої, і шостої, ніякої не хочу.

Петро.То піп і не вінчатиме ніколи, як не вмітимеш!

Настуся.Байдуже, нехай собі не вінчає.

Петро.А зо мною?

Настуся.І з тобою нехай собі… Е, ні, нехай повінчає!..

Петро.Та читай же, а то…

Настуся.А то що ти зробиш?

Петро.Поцілую, ось побачиш!

Настуся.Хоч як хочеш цілуй собі, а я таки не читатиму!

Петро(цілує її і примовляє). Оце тобі раз! оце тобі два!

А сотник виглядає з-за тину і входить в хату, не давши знаку.

Настуся(пручається). Годі-бо вже, годі! Незабаром батько прийде, треба справді читать.

Петро.А! тепер і читать!

Сотник(виходить з хати) Діти, годі вже вам учиться! Чи не час обідать?

Петро і Настуся мовчки ідуть у хату.

Сотник(сам)

Навчилась, нічого сказать!

Оце дитина! Ні, Настусю,

Я коло тебе заходжуся

Тепер, лебедонько, не так!

Поки сто раз не поцілує,

Й читать не хоче! А бурсак!

Собачий сину, знаєш смак.

Ось я тебе попомуштрую

Не так, як в бурсі!.. Помелом!

Щоб духу в хаті не було!

Великий світ наш, не загинеш!

Дивися, пся його личина!

Оце-то так, що богослов!

У батька краде! Добре, свату!

Які-то стали люде злі!..

А що-то діється у хаті?

Там знову, знать, мої малі

Читають… Треба розігнати.

Отакі батьки на світі,