І по панах боса…

Найшов її, подивився…

І, сивоволосий,

Підняв руки калічені

До святого бога,

Заридав, як та дитина…

І простив небогу!

Отак, люде, научайтесь

Ворогам прощати,

Як цей неук!…

Де ж нам, грішним,

Добра цього взяти?..

[Друга половина 1848, Косарал]

* * *

І небо невмите, і заспані хвилі;

І понад берегом геть-геть

Неначе п'яний очерет

Без вітру гнеться. Боже милий!

Чи довго буде ще мені

В оцій незамкнутій тюрмі,

Понад оцим нікчемним морем

Нудити світом? Не говорить,

Мовчить і гнеться, мов жива,

В степу пожовклая трава;

Не хоче правдоньки сказать,

А більше ні в кого спитать.

[Друга половина 1848, Косарал]

* * *

І виріс я на чужині,

І сивію в чужому краї:

То одинокому мені

Здається - кращого немає

Нічого в бога, як Дніпро

Та наша славная країна…

Аж бачу, там тілько добро,

Де нас нема. В лиху годину

Якось недавно довелось

Мені заїхать в Україну,

У те найкращеє село…

У те, де мати повивала

Мене малого і вночі

На свічку богу заробляла;

Поклони тяжкії б'ючи,

Пречистій ставила, молила,

Щоб доля добрая любила

Її дитину… Добре, мамо,

Що ти зарані спать лягла,

А то б ти бога прокляла

За мій талан.

Аж страх погано

У тім хорошому селі.

Чорніше чорної землі

Блукають люди, повсихали

Сади зелені, погнили

Біленькі хати, повалялись,

Стави бур'яном поросли.

Село неначе погоріло,

Неначе люди подуріли,

Німі на панщину ідуть

І діточок своїх ведуть!..

… І я, заплакавши, назад

Поїхав знову на чужину.

І не в однім отім селі,

А скрізь на славній Україні

Людей у ярма запрягли

Пани лукаві… Гинуть! Гинуть!

У ярмах лицарські сини,

А препоганії пани

Жидам, братам своїм хорошим,

Остатні продають штани…

…Погано дуже, страх погано!

В оцій пустині пропадать.

А ще поганше на Украйні

Дивитись, плакать - і мовчать!

А як не бачиш того лиха,

То скрізь здається любо, тихо,

І на Україні добро.

Меж горами старий Дніпро,

Неначе в молоці дитина,

Красується, любується

На всю Україну.

А понад ним зеленіють

Широкії села,

А у селах у веселих

І люде веселі.

Воно б, може, так і сталось,

Якби не осталось

Сліду панського в Украйні.

[Друга половина 1848, Косарал]

* * *

Не для людей, тієї слави,