Сичі

Пожартувать,

Поміркувать,

Щоб бідне птаство заступить,

Орлине царство затопить

І геть спалить.

Орла ж повісить на тичині.

І при такій годині Республіку зробить!

І все б, здавалося? А ні,

Щоб не толочили пашні

(Воно було б не диво,

Якби хто інший), на тій ниві

Сильце поставив. А то зирк!

Таки голісінький мужик

Поставив любо. Та й пішов

В копиці спать собі, а рано,

Не вмившися, зайшов

Гостей довідать…

«Та й погані!

Усі до одного сичі,

Оце тобі вари й печи!»

Щоб не нести додому

Таке добро, то повбивав,

А інших гратися оддав,

Приборканих, воронам,

І не сказав нікому.

[Друга половина 1848, Косарал]

* * *

Меж скалами, неначе злодій,

Понад Дністром іде вночі

Козак. І дивиться, йдучи,

На каламутну темну воду,

Неначе ворогові в очі,

Неначе вимовити хоче:

–  Дністре, водо каламутна,

Винеси на волю!

Або втопи принамені,

Коли така доля.
–

Та й роздігся на камені,

У воду кинувся, пливе,

Аж хвиля синяя реве.

І, ревучи, на той берег

Козака виносить.

Стрепенувся сіромаха -

І голий, і босий,

Та на волі, й більш нічого

У бога не просить.

Постривай лиш: може, брате,

На чужому полі

Талану того попросиш

Та тієї долі.

Пішов собі темним яром

Та співає, йдучи:

–  Ой із-під гори та із-під кручі

Ішли мажі риплючі.

А за ними йде та чорнявая

Та плаче-рида, йдучи.
–

Уже як хочете, хоч лайте,

Хоч і не лайте й не читайте,

Про мене… Я і не прошу,

Для себе, братики, спишу,

Ще раз те оливо потрачу.

А може, дасть бог, і заплачу,

То й буде з мене…

Нумо знов.

Покинув матір і господу,

Покинув жінку, жаль, та й годі.

На Бесарабію пішов

Оцей козак; погнало горе

До моря пити; хоч говорять:

Аби файда в руках була,

А хлопа, як того вола,

У плуг голодного запряжеш. …

Троха лишень, чи так?

Ще змалку з матір'ю старою

Ходив з торбами цей козак,

Отак і виріс сиротою,

У наймах; сказано, шарпак,

То й одружився собі так,

Узяв хорошу, та убогу,

Звичайне, наймичку. А пан!..

(І неталан наш і талан,

Як кажуть люде, все од бога)

Наглядів, клятий! Панські очі!

Та й ну гостинці засилать.

Так і гостинців брать не хоче,

Не хоче й пана закохать!

Що тут робить? За чоловіка,

Укоротивши йому віка…

А жінку можна привітать.

Трохи не сталося отак.

До нитки звівся мій козак,