І перший крик його почути…

Ох, діти! Діти! Діти!

Велика божа благодать!

Сльози висохли, пропали,

Сонце просіяло,

І княгиня з дитиною

Не тією стала.

Ніби на світ народилась -

Гралась, веселилась…

І княжні своїй маленькій

Сорочечки шила.

І маленькі рукавчата

Шовком вишивала,

І купала, й колихала,

Сама й годувала.

Бо княгині тілько вміють

Привести дитину.

А годувать та доглядать

Не вміють княгині.

А потім оха: - Забуває

Мене мій Поль або Філат!
–

За що ж воно тебе згадає?

За те, хіба, що привела?

А моя свою дитину

Сама доглядала.

А п'яного свого князя

І не допускала.

Мов яблучко у садочку,

Кохалась дитина.

І говорить уже стало,

І вчила княгиня

Тілько «мамо» вимовляти,

А «тато» не вчила…

І книжечок з кунштиками

В Ромні накупила.

Забавляла, розмовляла,

І богу молитись

І азбуку по кунштиках

Заходилась вчити.

І що божий день купала,

Рано спати клала

І пилиночки на неї

Впасти не давала.

І всю ніченьку над нею

Витала, не спала.

Надивлялась, любувалась

Княжною своєю…

І жениха їй єднала

І раділа з нею,

І плакала; довгі коси

Уже розплітала

І, лишенько, свого князя

П'яного згадала - У мундирі.

Та й закрила

Заплакані очі.

А дитині нібо сниться,

Мов вимовить хоче:

–  Не плач, мамо, не розплітай

Мої довгі коси -

Посічуться… - Що день божий

Радості приносить

Своїй матері щасливій

Дочка уродлива.

Мов тополя, виростає

Світові на диво.

Виростає… Та недовго

Буде веселити

Свою матір. Бог карає

Княгиню на світі…

А за віщо? Чудно людям,

Бо люде не знають,

Чому добре умирає,

Злеє оживає,

Занедужала княгиня,

І князь схаменувся.

За бабами-знахарками

По селах метнувся.

Наїхали… Заходились.

Лічили, лічили…

Поки її, безталанну,

В труну положили.

Не стало на селі княгині,

І гусла знову загули.

А сирота її в селі,

Її єдиная дитина!

Мов одірвалось од гіллі,

Ненагодоване і босе,

Сорочечку до зносу носить.

Спеклося, бідне, на жару.

Лопуцьки їсть, ставочки гатить

В калюжах з дітьми у яру.

Умийся, серденько! Бо мати

Он дивиться й не пізнає

Межи дітьми дитя своє.

І думає: тебе не стало…

Умийся, серце, щоб пізнала

Тебе, єдиную свою…

І господа б благословляла