Стогне та гуде!

Косаря уночі

Зустрічають сичі.

Тне косар, не спочиває

Й ні на кого не вважає,

Хоч і не проси.

Не благай, не проси,

Не клепає коси;

Чи то пригород, чи город,

Мов бритвою, старий голить

Усе, що даси.

Мужика, й шинкаря,

Й сироту-кобзаря.

Приспівує старий, косить,

Кладе горами покоси,

Не мина й царя.

І мене не мине,

На чужині зотне,

За решоткою задавить.

Хреста ніхто не поставить

І не пом'яне.

[30 травня 1847, С.-Петербург]

XII

Чи ми ще зійдемося знову

Чи вже навіки розійшлись?

І слово правди і любові

В степи і дебрі рознесли!

Нехай і так. Не наша мати,

А довелося поважати.

То воля господа. Годіть!

Смирітеся, молітесь богу

І згадуйте один другого.

Свою Україну любіть,

Любіть її… Бо время люте,

В остатню тяжкую минуту

За неї господа моліть.

[Між 19 і 30 травня 1847, С.-Петербург]

* * *

Не спалося, - а ніч, як море.

(Хоч діялось не восени,

Так у неволі.)

До стіни

Не заговориш ні про горе,

Ні про младенческие сны.

Верчуся, світу дожидаю,

А за дверима про своє

Солдатськеє нежитіє

Два часовії розмовляють.

Така ухабиста собой,

И меньше белой не дарила.

А барин бедненький такой.

Меня-то, слышь, и подсмотрили,

Свезли в Калугу, и забрили.

Так вот те случай-то какой!

А я… аж страшно, як згадаю.

Я сам пішов у москалі;

Таки ж у нашому селі

Назнав я дівчину… Вчащаю

І матір удову єднаю.

Так пан заклятий не дає.

Мала, каже; - нехай, дождуся.

І, знай, вчащаю до Ганнусі.

На той рік знову за своє;

Пішов я з матір'ю просити.

«Шкода, - каже, - і не проси.

П'ятсот, - каже, - коли даси,

Бери хоч зараз…» Що робити!

Головко бідна! Позичать?

Та хто таку позичить силу?

Пішов я, брате, зароблять.

І де вже ноги не носили,

Поки ті гроші заробив.

Я годів зо два проходив

По Чорноморії, по Дону…

І подарунків накупив

Найдорогіших… От вертаюсь

В село до дівчини вночі -

Аж тілько мати на печі,

Та й та, сердешна, умирає,

А хата пусткою гниє.

Я викресав огню, до неї…

Од неї пахне вже землею,

Уже й мене не пізнає!

Я до попа та до сусіди,

Привів попа, та не застав -

Вона вже вмерла. Нема й сліду

Моєї Ганни. Я спитав

Таки сусіду про Ганнусю.

«Хіба ти й досі ще не знаєш?