Отаманам по чотири,

І світа божого не бачать, не знають,

Під землею камень ламають,

Без сповіді святої умирають,

Як собаки, здихають.

І згадав сирота Степан в неволі

Свою далеку Україну,

Нерідного батька старого,

І коника вороного,

І нерідную сестру Ярину.

Плаче-ридає,

До бога руки здіймає,

Кайдани ламає,

Утікає на вольную волю…

Уже на третьому полю

Турки-яничари догнали,

До стовпа в'язали,

Очі виймали,

Гарячим залізом випікали,

В кайдани кували,

В тюрму посадили

Та й замуровали.

* * *

Отак на улиці під тином

Ще молодий кобзар стояв

І про невольника співав.

За тином слухала Ярина -

І не дослухала, упала.

«Степаночку! Степаночку!
–

Кричала, ридала.

Степаночку, моє серце!

Де ж це ти барився?

Тату! Тату! ідіть сюда,

Ідіть подивітесь».

Прийшов старий, розглядає,

І свого Степана

Не пізнає, таке з його

Зробили кайдани.

«Сину ти мій безталанний!

Моя ти дитино!

Де ти в світі погибаєш,

Сину мій єдиний?»

Плаче старий та ридає,

Й Степан сліпий плаче

Невидющими очима,

Мов сонце побачив.

І беруть його під руки,

І ведуть у хату.

І вітає Яриночка,

Мов рідного брата.

І голову йому змила,

І ноги умила,

І в сорочці тонкій білій

За стіл посадила,

Годувала, напувала,

Положила спати

У кімнаті і тихенько

Вийшла з батьком з хати.

Через тиждень без старостів

За Степана свата

Старий свою Яриночку.

І Ярина в хаті.

«Ні, не треба, мій таточку,

Не треба, Ярино,

Степан каже.

–  Я загинув,

Навіки загинув!

За що ж свої молодії

Ти літа погубиш

За калікою?.. Ярино!

Насміються люде,

І бог святий покарає

І прожене долю

З ції хати веселої

На чужеє поле.

Ні, Ярино, бог не кине

І найде дружину;

А я піду в Запорожжя,

Там я не загину,

Нагодують».- «Ні, Степане,

Моя ти дитино!

І господь тебе покине,

Як ти нас покинеш».

«Оставайся, Степаночку;

Коли не хоч братись,

То так будем: я сестрою,

А ти будеш братом

І дітьми йому обоє,

Батькові старому.

Не йди од нас, Степаночку,

Не кидай нас знову.

Не покинеш?» - «Ні, Ярино!»

І Степан остався.

Зрадів старий, мов маленький,

Аж за кобзу взявся,

Хотів вшкварить метелицю

З усієї сили,

Та не вшкварив… під хатою