Шрифт:
— В такому разі, сер, зробіть ласку і заспокойте мою цікавість, її турбує одне запитання.
Він збентежився й одразу похапцем спитав:
— Що? Що таке? Цікавість — це небезпечний прохач. Добре, що я не присягнувся вволити всяке прохання.
— Таж у цьому нема нічого страшного, сер.
— Кажи швидше, Джейн, хоч я б радше волів, щоб замість питання про якийсь, може, секрет ти попросила в мене половину мого майна.
— Слухайте, царю Артаксерксе! Що я робитиму з половиною вашого майна? Чи ви маєте мене за єврея-лихваря, що видивляється, куди б вигідніше вкласти гроші? Радше я володітиму вашим цілковитим довір'ям. Ви ж не вилучите мене з числа тих, хто користується вашим довір'ям, коли вже допустили мене до вашого серця?
— Ти не втратиш його, Джейн. Тільки ж є речі, не варті того, щоб їх комусь звіряти. Ради Бога, не прагни покласти на душу зайвий тягар, не тягнися до отрути, не стань Євою, поділивши зі мною яблуко спокуси.
— А чом би й ні, сер? Ви оце сказали, як любите бути скореним, як вам приємно зазнавати поразки. Чому б мені не витягти з вас іще одне признання? От почну благати й молити, а коли треба, то й плакати і гніватися, аби тільки випробувати свою над вами владу!
— Таких штук я тобі не дозволю. Спробуй-но наполягати, вимагати — і всьому кінець.
— Он як, сер? Надто вже хутко ви вийшли з гри. А як ви спохмурніли! Ваші брови зробились з мій палець утовшки, а ваше чоло нагадує мені «блакитне виталище громів», як його названо в одній чудернацькій поемі. Цей погляд ви збережете, либонь, і для подружнього життя?
— А коли ти збережеш свій погляд для подружнього життя, то я, як християнин, буду змушений відцуратись від такого ельфа, чи то пак саламандри. То що ти хотіла дізнатись, хитрунко? Питай мерщій!
— Отакої! Це вже з вашого боку й зовсім нечемно, хоч воно мені подобається куди більше за лестощі. Хай краще я буду хитрун-кою, ніж ангелом... А запитання моє таке: нащо вам так конче хотілося переконати мене, що ви думаєте взяти шлюб з міс Інґрем?
— Оце й усе? Хвала Богові, це ще не так страшно! — його нахмурене чоло проясніло. Він, усміхнувшись, глянув на мене й погладив по голові, ніби зрадів, що уник якоїсь небезпеки. — Що ж, можу признатись, — казав він далі, — хоч воно тебе трохи обурить, Джейн. А я вже знаю, що ти спалахуєш, як сірник, коли обурена. Коли вчора вночі при світлі холодного місяця ти повстала проти своєї долі й обстоювала свої рівні зі мною права, ти палала, як вогонь. До речі, Дженет, ти перша освідчилась мені й погодилася стати моєю дружиною!
— Звісно, я. Тільки, будь ласка, не відхиляйтесь, сер! Ви мали сказати про міс Інґрем.
— Гаразд. Я удавав, що упадаю коло міс Інґрем, бо хотів, щоб ти так само до нестями закохалася в мене, як я закохався в тебе. Я знав, що ревнощі — мій найкращий спільник в тому, чого хотів досягти.
— Он воно що! Який же ви тоді дрібний! Отакусінький, як оцей нігтик на моєму мізинцеві. Який сором і яка ганьба так діяти! І нам не жаль було почуттів міс Інґрем, сер?
— її почуття зібрані в одному осередку — в гордощах. А гордощі треба упокорювати. А ти ревнувала, Джейн?
— Не в цім річ, містере Рочестер, і хай це вас не цікавить. Дайте мені ще одну правдиву відповідь. Як ви гадаєте: міс Інґрем не страждатиме від вашого нещирого залицяння? Хіба вона не відчує себе відштовхнутою і покинутою?
— Та ні! Я ж казав тобі, що, навпаки, саме вона знехтувала мною. Думка про моє зубожіння враз остудила чи швидше загасила її полум'я.
— У вас своєрідний, підступний розум, містере Рочестер. Боюся, що ваші засади дещо ексцентричні.
— Мене ніхто не вчив моїх засад, Джейн, і, може, через те, що на них ніхто не звертав уваги, вони дещо скривилися.
— Я не жартую, сер. Чи зможу я бути до кінця щасливою з того великого щастя, що мені випало, знаючи, що хтось переживатиме такий самий гіркий біль, який недавно почувала я сама?
— Зможеш, моя добра дівчинко, бо нема на світі іншої істоти, яка б так чисто і так щиро кохала мене, як ти, і віру в твою любов, Джейн, я приклав до своєї душі, як цілющий бальзам.
Я притулилася губами до руки, що лежала на моєму плечі. Я дуже-дуже любила його — так любила, що годі було вилити мою любов словами.
— Попроси ще чогось, — сказав він раптом. — Мені приємно, коли ти просиш, а я поступаюсь.
А я вже мала напоготові нове прохання.
— Дайте знати про ваші наміри місіс Фейрфакс, сер. Вона бачила нас минулої ночі в холі, і це її вразило. Скажіть їй про свій задум ще до того, як я побачу її знову. Мені важко на серці, коли я знаю, що ця добра жінка думає про мене негарно.
— Іди до себе й надінь капелюшок, — одказав він. — Сьогодні ти поїдеш зі мною до Мілкота, а я тим часом поясню усе старенькій. Чи не подумала вона, Дженет, що ти пожертвувала усім заради кохання?